Полтавську молодь змушують прибирати сміття за сіоністами
Безкультурна столиця України продовжує потерпати у відходах і байдужості. Коли ж справа доходить до прибирання, то обираються дивні місця.
Красномовним доказом слугує ініціатива полтавського осередку товариства «Будуємо Україну Разом» узятися за єврейський цвинтар. Давно закрите кладовище обрали не просто так, мовляв, там поховані пращури тих, хто нині бореться проти російських окупантів.
Жодних доказів, звісно ж, організатори екоакції не надали, але вдалися до маніпуляції. Ось, як прокоментував захід один із представників ГО «БУР», яка мала б займатися переважно українською, але аж ніяк не чужинською проблематикою, Богдан Коваль:
«Багато полтавців, особливо молодь, навіть не знає, що є таке кладовище. Хочемо звернути увагу людей на збереження нащаддя наших предків. Це важливо в умовах боротьби з російською агресією. Кладовище є історичною спадщиною, яку потрібно відновлювати й за якою треба доглядати.
Акція має на меті не лише просте прибирання, а вшанування тих, хто давно покинув наш світ. Для єврейської громади традиція догляду за могилами є важливою частиною культурної спадщини. Хочемо залучити полтавців до міжкультурного контексту взаємоповаги до інших спільнот».
Прикметно, що на толоку кликали не абикого (звісно ж не полтавських євреїв), а українців віком від 14 до 35, які мали прибирати сміття за чужинцями. Нашій молоді вистачає місць у Полтаві, де ні влада, ні волонтери роками не працювали віником, не кажучи про спецтехніку.
Власне, саме слово «цвинтар» мало б викликати асоціації із доглянутим місцем спочинку як відомих людей, так і звичайних полтавців. Однак єврейська громада так занехаяла кладовище своїх предків, яке нині немає нічого спільного із благоустроєм, тому на поміч покликали... шабесґоїв.
Подібне неподобство щороку восени відбувається в Умані, коли заїжджі бородані у лапсердаках окупують вулиці, перетворюючи квітуче подільське місто на загиджений дикунами кібуц. Нащадки замордованих червоними євреями у трьох Голодоморах (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947) не повинні прибирати за тими, хто прагне впокорити українців.
Грошовита громада сіоністів, чий крадений у тюрків шестикінцевий символ виблискує на грудях бородатих олігархів, мусить самостійно й власноруч доглядати за могилами давно спочилих пращурів. Однак їй не до того, для буквально брудної справи знайдуть довірливих волонтерів, які задурно приберуть сміття, адже наділені комплексом національної меншовартості.
Окремі мешканці громади, які взяли добровільно участь в екоакції на умовах анонімності заявили, що утримання кладовищ щороку закладається у бюджет міста, тобто комунальники не виконують посадових обов'язків. Чиновники, які відповідають за не виконання цих послуг, фактично, кладуть кошти платників податків собі до кишень.
І це цілковита правда, бо орган самоврядування ніби самоусунувся від усього, що не пов'язане із власним збагаченням посадовців і депутатів. Християнські цвинтарі та інші пам'ятні місця у Полтаві цілеспрямовано занедбано або ж перетворено на руїну, як Будинок дворянського зібрання чи Кадетський корпус, але ви й так про це знаєте.
Представники режиму внутрішньої окупації навмисно роблять заклики до українців, але не до євреїв, «обробити» саме це кладовище. Якщо рідні не бажають або ж відмовляться привести його до ладу, то є дуже заможні організації сіоністів, здатні профінансувати прибирання, хоча тоді доведеться визнати власну неспроможність опікуватися спадщиною попередників.
Зе-команда та інші держиморди, танцюючи під дудку олігархів відомого походження, зловживають нашою толерантністю. Не дарма ж пророк нації Тарас Шевченко у своїх нетлінних «Гайдамаках» не тільки передбачив долю українства, але й закликав нас до боротьби із чужинцями-поневолювачами.
Водночас медіаагенція «Останній Бастіон» вважає незайвим нагадати читачам про те, що чарівна Полтава, яка ще 30 років тому викликала захоплення, за часів банди Кукоби-Матковського-Мамая-Ямщиків перетворилася на місто-привид. Тут панують криваві шекелі.
Убогі горе-реставратори, яких наротні необтяжені розумом шлунки привели до влади у Полтаві, впевнено обіцяють обіцяти й надалі. Для них наше місто — чергове корито, де є рівні звірі та рівніші від закону Конституції.
Споглядаючи за полтавськими вулицями, перетворені хапуґами із міської ради на подобу розбомбленої Ґази чи мумбайських нетрів, слухаючи їх розмахування руками та прожекти майбутніх успіхів, розумієш, — кара небесна зійшла на Полтаву. Жителям наче позакладало, затьмаривши розум.
І насамкінець укотре наголосимо для вітчизняних прислуг світового єврейства: Україна належить українцям, як Палестина (Свята Земля) належить палестинцям. Третього, як відомо з історії, не дано!
