Право на дитинство: як захистити дітей від експлуатації?

Щороку 12 червня у світі привертається увага до проблеми, яка залишається актуальною і болючою — дитячої праці.

Всесвітній день боротьби з дитячою працею, запроваджений Міжнародною організацією праці (МОП), має на меті зосередити увагу світової спільноти та національних урядів на проблемах дитячої праці.

За визначенням МОП, дитяча праця — це праця, що шкодить добробуту підлітків, заважає їхньому розвитку, освіті, майбутньому професійному становленню.

Сьогодні в багатьох країнах світу докладають зусиль для ліквідації найгірших форм дитячої праці — зокрема роботи в небезпечних і шкідливих умовах, застосування примусової праці, рабства, участі у протиправній діяльності (торгівля наркотиками, проституція) тощо.

Відповідно до Конвенції МОП «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» від 17.06.1999 № 182, ратифікованої Законом України від 05.10.2000 № 2022-III, кожна держава має негайно вживати ефективних заходів щодо забезпечення заборони та ліквідації найгірших форм дитячої праці.

Україна ратифікувала низку міжнародних нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюється правове регулювання використання праці неповнолітніх, зокрема: Конвенцію ООН про права дитини, Конвенції МОП про мінімальний вік для прийому на роботу та про ліквідацію найгірших форм дитячої праці. Відповідні норми закріплено в Законі України «Про охорону дитинства».

Досі проблемним залишається питання тіньового ринку праці неповнолітніх. Трапляються випадки, коли роботодавці приховують використання дитячої праці, щоб уникнути юридичної відповідальності.

На жаль, проблема дитячої праці існує не лише в країнах, що розвиваються. Вона може бути поруч: у майстернях, на приватних фермах, у домашніх господарствах, навіть на вулицях наших міст. Україна, переживаючи війну та економічні труднощі, стає ще більш вразливою до проявів такої експлуатації. У зоні особливого ризику — діти внутрішньо переміщених осіб, родин, які втратили джерела доходів, або діти без належної опіки.

Разом із тим, навіть за умов підвищеної уваги до цієї проблеми, окремі випадки дитячої праці залишаються прихованими через специфіку неформального сектору, закритість окремих господарств та вразливість родин, якою нерідко зловживають недобросовісні роботодавці.

Після завершення навчального року в багатьох дітей з’являється більше вільного часу, і дехто шукає можливість підзаробити. Однак дуже важливо, щоб така робота була безпечною, законною та відповідала віковим обмеженням і санітарно-гігієнічним нормам.

Процедура прийняття на роботу неповнолітнього працівника загалом не відрізняється від загальної, але має свої особливості. Відповідно до статті 188 КЗпП, особа повинна досягти щонайменше 16 років. Якщо їй 14–16 років, необхідно обґрунтувати потребу в працевлаштуванні, а також подати до особової справи:

1. Копію свідоцтва про народження (замість паспорта).

2. Згоду одного з батьків або особи, яка їх замінює — для осіб віком 14–16 років.

3. Документ, що підтверджує виконання роботи у вільний від навчання час — для осіб віком 14–15 років.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 24 КЗпП, з неповнолітніми обов’язково укладаються трудові договори у письмовій формі.

Необхідною умовою є проходження попереднього медичного огляду (стаття 191 КЗпП).

Також слід пам’ятати: для осіб до 18 років не встановлюється випробувальний термін (частина третя статті 26 КЗпП). Однак під час воєнного стану роботодавець має право, але не обов’язок, встановити такий термін для будь-якої категорії працівників.

Для неповнолітніх, відповідно до статті 51 КЗпП, встановлюється скорочена тривалість робочого часу:

• 16–18 років — до 36 годин на тиждень;

• 15–16 років — до 24 годин на тиждень;

• учні 14–15 років (під час канікул) — до 24 годин на тиждень.

Під час навчального року робочий час учнів має бути вдвічі коротшим:

• 16–18 років — до 18 годин на тиждень;

• 15–16 років — до 12 годин на тиждень;

• 14–15 років — до 12 годин на тиждень.

Заробітна плата неповнолітнім при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується у повному розмірі — як і працівникам відповідних категорій із повною тривалістю роботи.

КЗпП та Закон України «Про охорону праці» забороняють:

• залучення неповнолітніх до нічних, надурочних робіт і роботи у вихідні;

• використання праці на важких, шкідливих або небезпечних роботах, у підземних умовах;

• підіймання та переміщення вантажів, що перевищують граничні норми.

Крім того, вантажна робота не може тривати понад третину робочого часу. Наприклад, якщо працівник працює 7 годин, на вантажну роботу припадає не більше 2 годин 20 хвилин. Усі ці гарантії діють і під час воєнного стану.

Звільнення неповнолітніх працівників здійснюється за загальними правилами, але має додаткові гарантії:

• звільнення за ініціативою роботодавця дозволяється лише за згодою служби у справах дітей (стаття 198 КЗпП);

• якщо продовження роботи загрожує здоров’ю або порушує законні інтереси неповнолітнього, розірвання трудового договору можуть ініціювати батьки, піклувальники, державні органи тощо (стаття 199 КЗпП).

У разі звільнення неповнолітнього роботодавець зобов’язаний забезпечити йому подальше працевлаштування, якщо:

• виявлено невідповідність кваліфікації чи стану здоров’я;

• на роботу поновлено працівника, який раніше обіймав цю посаду;

• відбулася ліквідація, перепрофілювання підприємства або скорочення штату.

Будьмо поінформованими та не допускаймо експлуатації дітей! Пам’ятаймо: діти повинні навчатися, а дитинство має бути щасливим!