Право на втечу чи право на дурість
Випадок із журналістом «24 Каналу» Олексієм Печієм показав неоднорідність українського суспільства. Ура-патріотів купа, українців — катма!
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
У Конституції США описуються обмеження для держави. Там немає обов'язків громадян, бо вважаться що їм Богом надані права і свободи, а обов'язки без згоди громадянина, придумані совєцькими авторами різних конституцій.
Конституція України писалася депутатами колишньої верховної ради УРСР і народом України не приймалася. А далі кожна влада або міняла її під себе або ігнорувала...
Я це до чого? Кожна людина є хазяїном свого життя і ніхто, ніякий чиновник, держапарат чи прийняті кимось конституції та закони не мають права визначати за людину, де, в якій країні йому жити й за що віддавати або не віддавати своє життя, якщо йому вже виповнилося 18.
Я не засуджую жодного українця, який полишив країну й обрав для проживання інше місце на планеті, або інше громадянство, незалежно від того зробив він це до війни або під час. Місце народження не вирок, у кожного є право вільного пересування по світу.
А кордони та держави з їхньою бюрократію, законами, заборонами, апаратами насилля — є скоріше необхідним злом, яке поступово повинно щезнути. Будь-яка влада не може бути рабовласником своїх громадян.
Тож бажання державної бюрократії закріпачити населення не може бути важливішими за свободи й права окремої особистості. Проте так дратує коли ті, хто більше інших демонстрували свій патріотизм, вишиванки, «чому-не-державною?» і любов до етноархаїчних традицій та культури, побігли першими, а не готовність пов'язати або на фронті, або в тилу, свою долю з країною, яку так показово «любили»
Тепер в інших країнах прикривають самовиправданням. І роблять ще особливо гидко, бо прикриваються або особистими обставинами, або професією журналіста.
