Правоохоронна система перебуває під контролем тих, хто не має наміру жити по закону

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Перепрошую, а дійсно є такі, хто так сильно здивований тим лагідним вироком, який людиноподібна істота невизначеної гендерно-соціальної орієнтації в суддівській мантії винесла юним гвалтівникам з села Верхні-Ворота-до-Пекла, що розташоване на території Закарпатського контрабандистського картелю?

Тобто, судді, які незмінно відмазують вбивць-мажорів з числа тих, що наполегливо давлять людей своїми люксовими тачками вас не дивують; судді, які відмазують корупціонерів екстра-класу вас не дивують, а тут такий щирий подив? Так це ж елементи одного логічного ряду. Інакше і бути не могло. Вся правоохоронна система – прокурори, судді, менти – всі закуті воєдино одними веригами 585 проби. А з ними далеко не втечеш…

Ось, тільки відкрив комп – отримав новину:

Ще одна новина цього тижня — в Офісі генпрокурора закрили справу Татарова ще у квітні 2022 року, у самий розпал повномасштабного вторгнення.

Чому таке взагалі стало можливим? Бо замість незалежних НАБУ/САП справу Татарова про навар на квартирах Нацгвардії свавільно та незаконно передали до СБУ/Офісу Генпрокурора.

Відповідно, вони й не думають розбудовувати тут правову державу. А ваші ілюзії і сподівання – це ваші проблеми.

То ж треба засвоїти основне: правоохоронні органи перебувають в корпоративній власності і заточені на збереження кримінальної системи, в межах якої вони тільки і можуть бути «успішними».

Щоби окреслити кінцевий ступінь деградації так званої «правоохоронної» системи України нагадаю лише за одну кримінальну справу, а саме – Сергія Демішкана, сина Хрещеного Батька Укравтодору.

Той, разом з напарником, у 2007 році по-звірячому вбив свого колегу по бізнесу, Василя Кривозуба; його зв’язали, побили, потім насильно влили в нього горілку (для перетікання якої Демішкан стискав Кривозубу горло). Після чого прив’язали до спини чавунну батарею і зі словами «Передавай привіт Кусто!» ще живого (!) кинули у воду.

Незадовго перед смертю Кривозуб встигнув відправити СМСку, що його захопили. Коли Демішкана взяли, той відразу розповів все в деталях і вказав місце, де втопили Кривозуба. Тобто, є всі ознаки навмисного вбивства групою осіб з особливою жорстокістю.

Але суд у нас чий? – народний.

А народ у нас який? – гуманний, сповнений християнського милосердя. То ж від імені народу, тобто нас з вами, народний суд і присудив Демішкану за жорстоке вбивство аж два роки. Умовно, звісно.

Бо виявилося, що вбивство було скоєне – «по необережності». Суддя припустив, що Кривозуба везли до нотаріуса і нічого злого не мали на умі. А батарея на спині?.. – напевне, щоби не втік від нотаріуса. Або може щоби вітром не здуло, бо так швидко збиралися їхати…

Питання: хто з того суддівського кубла збунтувався проти вироку, який його колеги винесли патентованому садисту?

Може хтось принципово скинув мантію і покинув той серпентарій?

Чи може хто з носіїв прокурорської лівреї волав з біллю в голосі, що ця ганьба ляже рівним шаром лайна на репутацію всієї правоохоронної системи і їм, як людям глибоко порядним, прийдеться стрілятися в анус, тобто прямо в душу, з іменного пістолета? – та де там.

Не зігріває тремтяча від душевних страждань прокурорська рука рукоять пістолета. Гробова тиша, благоденствіє і тихе метанове бурління кримінального законоборства в правоохоронних коридорах, кабінетах і підвалах – чисто, як за часів існування во плоті їхнього тотема, Фелікса Едмундовича Кукулькана … 

Причому виродки такі специфічні, біблейської кондиції, коли вже варто з ними, як в Содомі – Господь, пали немилосердно!.. Пали всіх, не помилишся. Бо там немає людей – тільки патогенні смертоносні віруси, яких не бере ні пеніцилін, ні свята вода – тільки аутодафе. Або як варіант – грузинський метод, коли замінили всіх, оптом.

У них втрачені всі моральні імперативи, залишилися тільки тваринні рефлекси. І тому вони фізично небезпечні, оскільки тупе хижацьке бажання урвати побільше не стримується ніякими етичними кордонами. В плані етики вони мертві, як перегній.

Тому для мене є два питання, які потребують розв’язання:

Перше - хто вони такі, які ознаки, окрім цинізму, притаманні цій корпорації, що утримує владу, і друге – хто ми такі, що з нами можна так легко не рахуватися. Чи здатні ми також об’єднатися, щоби реалізувати свій, антикримінальний інтерес.

П.С. Тільки я знаю чотирьох джентльменів з вищою юридичною освітою і абсолютною репутацією, які не вписалися в нашу «правоохоронну систему». Всі були на війні добровольцями. То ж, як на мене, питання просте: як зробити так, щоби такі як вони стали політиками.