Пригоди Зе у світі Ройтбурда

Для пересічного поціновувача мистецтва світлина з двома котиками анфас у кошику біля трилітрової банки сметани є непорівнянною з полотном Леонардо да Вінчі «Спаситель світу». І це добре, бо коли б поціновувач дізнався, що той «Спаситель» у 2018 році пішов за 450 млн доларів, він би й котиків передушив, і на себе наклав. Руки.

На полеміку з фанатами постмодернізму ми не заміряємося – треба для цього хоч би щось у ньому петрати. Та дякуємо тому ж Спасителеві за подаровані ним які-не-які елементарні навички відрізняти да Вінчі від пухнастого кітчу.

Зокрема, днями навички спричинили шок від самозабутнього реготу «театралок» за спиною на спробі місцевих лицедіїв адаптувати «Великого Мака» до українських мафіозних реалій. Повірите ви нам чи ні, але запевняємо, що до театру на ідіотизм у формі мюзиклу, анонсований як «гостросюжетна музична комедія на 2 дії про кохання, гангстерів та кумедні ситуації, в які вони потрапляють», ми потрапили випадково.

До блазня. Якого ханатка ця недолугість «з робочим візитом відвідала Одесу», коли вже купатися на публіку трохи холоднувато, ми ніколи не дізнаємося – Чаус тому ілюстрація. Згородити дурню про те, що в країні немає проблем з киснем для ковідних реанімацій, можна було, не вилазячи з теплої ванни на Банковій.

Сумнівно, що треба було їхати до іншого кутка держави і задля фрази недопосадженого Труханова: «Впевнений, що за вашої підтримки Одеська мрія стане національною реальністю». Це мер так облизав верховода циркової трупи, котрий поділився з Конгресом місцевих та регіональних влад черговим сновидінням про «гроші туристів, які не будуть виїжджати до Єгипту, Туреччини, Хорватії і Греції». А мішками осідатимуть в Нью-Васюках на Привозі.

Оці абзаци вище – танцпол для Подоляка з Арестовичем. Ми ж посміємо припустити, що до Одеси роботягу-візитера потягла любов до мистецтва. А пригадавши його «мистецтво», цілком логічним буде здогад щодо справжнього мотиву вояжу Зе до Південної Пальміри, поки що – не центру світового туризму.

Особисто для нього і решти цікавих 18+ подаємо Натюрморт у всій його постмодерній красі і філософських смислах отут.

Подивилися? То й погодьтесь, що  навіть нам, аматорам, очевидно, що глибинні спонуки підсвідомості одеського митця увічнити елемент табуйованого акту (уявляєте, як горять оченята у Яременка?!) суголосні маятникоподібним зворотно-поступальним фрикціям квартальних блазнів за роялем.   

Ще раз – осоружними були б навіть наміри огудити увесь гамузом постмодернізм, чи окремішний твір у трансавангардному жанрі покійного українського художника зі світовим ім′ям, колишнього успішного директора Одеського художнього музею Олександра Анатолійовича Ройтбурда, чиї картини продаються (і купуються!) за суми ну хіба що трохи менші тих, які віддають за да Вінчевих «Спасителів».

Скажімо, його полотно «Прощавай, Караваджо» в 2009 році було продане за $ 97 тис. на аукціоні Phillips. Стільки за «Лєніна в Разлівє» навряд чи й попросять. Але оскільки в офісі Зе відсутні професіонали як прошарок, не знайшлося і пристойного мистецтвознавця, який би повідомив Зе, що «Без назви» із серії «Натюрморти», створена у 1997 році як «спроба силою живописної мови перебити мову порно»©, виставлена у 2009 у рамках акції протесту проти обмежень свободи художника, куплена за гроші, які не розголошуються (старт був з 10 000 євро), висить на стіні помешкання київського бізнесмена та блогера Олексія Давиденка – власника мережі Медтехніка.

Зе відвідав Одеський національний художній музей. Звично роздухарившись («…Треба не лише відреставрувати будівлю, покращити середовище, де зберігаються експонати, а й створити гідні умови для працівників музею, для яких це не просто робота, а життєве покликання… бла-бла-бла»), майстерно удавав із себе зацікавленого авангардом відвідувача.

Та очі, полишивши на якийсь час мрію побачити путіна, гарячково микуляли стінами у пошуках серед полотен Олександра Ройтбурда отого «Без назви» – близького криворізьким традиціям екзистенціалізму з його коннотаціями до вітчизняного барокко, фігуративністю і експресією. Арахамія, ще той знавець трансавангарду, казав, що компромітаційно намальовані Ройтбурдом геніталії так збуджують фантазійність і ексцесують форми, що куди тому Тищенку з яловичиною.