Примарне майбутнє Афґаністану: «Талібан» повертається, а з ним і «Аль-Каїда»
Майже всі військовослужбовці НАТО залишили Афґаністан; першими пішли американці. Забезпечувати порядок у країні планує Туреччина.
Проте вже зараз зрозуміло — прості афґанці та міжнародно визнаний уряд у Кабулі можуть покладатися тільки виключно на самих себе у боротьбі з талібами. Тим часом стало відомо, що повстанців-пуштунів, які контролюють 85-90% території країни, негласно підтримують комуністичний Китай і Пакистан; їм вигідно створити новий баланс сил у реґіоні.
З метою спрогнозувати подальшу долю Афґаністану, інформаційна аґенція "Останній Бастіон" поспілкувалася з фаховими експертами:
- директором Аґентства з реформування сектору безпеки, генерал-майором запасу СБУ Віктором Ягуном;
- виконавчим директором Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом;
- координатором напрямку міжнародної політики Центру політичних студій "Доктрина" Денисом Москаликом.
1) Що очікує на цю середньоазійську країну після ймовірного повного захоплення її території рухом "Талібан", які загрози реґіонального і ґлобального рівня це провокує?
В.Я. - Доброго здоров'я! Думаю, у найближчому часі (десь до місяця) уряд у Кабулі впаде.
І.С. - Ймовірність захоплення території Афґаністану талібами велика, але далеко не стовідсоткова. Принаймні станом на зараз таліби, попри удавану рішучість взяти під контроль територію країни силою, все ще далекі від здійснення такої опції. Якщо припустити реалізацію сценарію середини 1990-х років, то у реґіональному вимірі в першу чергу під загрозою опиняються центральноазійські країни через можливу дестабілізацію. Але навіть у цьому випадку варто говорити про середньострокову перспективу. Станом на зараз талібські перемовники розраховують на м'який сценарій приходу до влади — через кооптацію до уряду з контрольним пакетом акцій. З цим пов'язана зовнішньополітична активність "Талібану" — від Пекіну до Москви та Дохи.
Д.М. - "Талібан" встановить в Афґаністані власний теократичний режим, відтворивши заново Ісламський Емірат Афґаністан. По суті це повернення до ситуації 1990-х років, коли таліби вже мали владу над країною.
Основними загрозами реґіонального характеру в такому разі є:
а) морально-пропаґандистський ефект від такої перемоги руху ісламських фундаменталістів. Це нині найбільш важливий результат протистояння. Особливо враховуючи потенційні загрози нестабільності у країнах Центральній Азії, що межують з кордон з Афґаністаном та де проживають ті самí етнічні спільноти таджиків і узбеків по обидва боки кордону. Мова йде не про похід талібів на ці країни, звісно, а про те, що вони можуть надихнути місцевих своєю перемогою;
б) притік зброї до сусідніх країн з Афґаністану. Туди десятиліттями ввозили зброю, зараз війська Кабульського уряду відступають, кидаючи за собою величезні трофеї для талібів. У майбутньому ця зброя може опинитися у руках радикалів закордоном;
в) можливе залучення комбатантів з бойовим досвідом здобутим в Афґаністані до певних радикальних рухів, що діятимуть за межами країни;
г) відновлення діяльності міжнародної мережі ісламістів з території Афґаністану, відновлення позицій "Аль-Каїди", що зможе використовувати країну як базу та джерело кадрів і озброєння;
ґ) велика кількість біженців, що можуть стати поживним ґрунтом і джерелом поповнення для радикалів.
Серед ґлобальних наслідків — це насамперед:
а) морально-пропаґандистський ефект від поразки США, що будуть намагатися використати їх вороги, насамперед Китай, Росія та Іран;
б) потенційне нове відродження "Аль-Каїди". За оцінкою міністра оборони США, Ллойда Остіна, на відновлення своїх позицій "Аль-Каїді" може знадобитися всього 2 роки;
в) притік великої кількості нелеґальної зброї на світовий ринок.
2) Тегеран і Москва взялися спільно налагоджувати зв'язки з талібами, яких самі ж визнають терористами. Чи означає це, що Іран і РФ прагнуть відновити свій вплив у реґіоні на тлі невдачі США?
В.Я. - Не зважаючи на зустріч делеґації талібів у Москві з Лавровим і запевнення, що вони не претендують на чужі території та траси для Росії з її союзниками, я б їм не вірив.
І.С. - Свого часу Генрі Кіссинджер, коментуючи причини поразки США у В'єтнамі казав, «армії, що перемогти у війні, треба виграти, а партизанам [щоб перемогти у війні], треба не програти». "Талібан" після укладеної угоди зі США у лютому 2020 року в Досі, став суб'єктом переговорного процесу, і його статус змінюється і посилюється у міру того, як він набуває ресурси. Тому налагоджування контактів із талібами Тегераном і Москвою — це визнання реалій з якими важко сперечатися. Разом із тим, ані Росія, ані Іран не відчувають довіри до ісламістського руху і скоріше є його природними ворогами. Склалася парадоксальна ситуація, що США, по суті захищала ці 2 країни від експансії "Талібану" і створювали "безпекову парасольку". Тепер її немає, а ця ситуація нова і непередбачувана.
Д.М. - Безумовно відступ США у реґіоні, КНР, РФ та Іран використають для посилення власного впливу. У першу чергу, намагаючися це використати як демонстрацію країнам реґіону, що Америка є ненадійним союзником, а отже для ґарантій потрібно домовлятися та вести справи саме з ними. Для всіх ворогів США у реґіоні, це є шансом покращити власні позиції, як шляхом прямих заходів тут, через домовленості з талібами, так і у рамках інформаційно-пропаґандистських операцій, спрямованих на компрометацію США як союзника, що кидає лояльний йому уряд у Кабулі та відступає після програної війни.
3) Яке місце в афґанському питанні займає КНР, адже за непідтвердженими відомостями, керівництво "Талібану" вже пообіцяло співпрацювати з Пекіном, іґноруючи уйґурську проблему?
В.Я. - Китай їм не по зубах. Але вони можуть казати, що загально — вони про них забули на тактичному рівні, проте аж ніяк не стратеґічному. Їх ідея — об'єднати всіх мусульман, тому це така собі полегшена версія "Ісламської держави", але суть одна — мусульмани мають об'єднатися, а невірним немає місця на цій землі. Хоча не виключено, що з Китаєм їм по дорозі на даному етапі у зв'язку з тим, що у них один ворог — США, переможуть його, а там подивляться (це вони так думають).
І.С. - Так, "Талібан" уже висловився про невтручання. Я думаю, готовність до співпраці по лінії Ісламабад-Пекін може бути важливим арґументом для талібів під час торгів з Кабульським урядом. Підкреслюю, для того, щоб цей аргумент спрацював, талібам потрібна леґітимізація, а значить леґальна процедура їх кооптації у владу.
Д.М. - КНР є однією з причин нинішніх подій. Річ у тім, що відступ з Афґаністану є частиною зміни ґлобальної стратегії та зовнішньополітичних пріоритетів Америки. Афґаністан — це лише частина картини. Американці в цілому зменшують свою присутність у реґіоні Близького Сходу, посилюючи натомість власні можливості в Індійсько-Тихоокеанському реґіоні, на Далекому Сході. Це ґлобальне перекидання сил проти Китаю, що є наслідком розгортання суперництва зі світове лідерство між КНР і США. Туди, звідки виходять американські війська та американська присутність, спробують зайти через економіку та інвестиції китайці. Тому перемога "Талібана" — це також перемога для Китаю. Вона ж, з точки зору Пекіна, має продемонструвати слабкість США їх союзникам і ворогам, а отже сприяти Китаю у його намаганні утвердити своє становище на міжнародному рівні. КНР безумовно буде намагатися співпрацювати з усіма силами реґіону, у тому числі з талібами, напряму або через своїх партнерів в Ірані та Пакистані. Китай загалом буде намагатися зайняти той вакуум, що утворився після відступу США, а також максимально використати цю поразку для пропаґанди, вказуючи на слабкість і ненадійність Сполучених Штатів.
4) На тлі воєнних дій у Лівії, Сирії та Ємені, що призвели до міґраційної кризи в Європі, чи варто очікувати на подібну хвилю біженців з Афґаністану: це ж не тільки цивільні, але переважно військові, які поки масово тікають до сусідніх Узбекистану і Таджикистану?
В.Я. - Основна мета талібів — знищити всі кордони, які заявили у Середній Азії за допомогою колонізаторів (Великої Британії та РФ) і створення великого Халіфату.
І.С. - Не виключаю міґраційної кризи, але це, так би мовити, відкладена перспектива, якщо країну охопить новий раунд громадянської війни.
Д.М. - Хвиля біженців з Афґаністану вже почалася, причому минулого року, на фоні чуток про виведення військ. Коли минулого року горів найбільший в Європі табір біженців Морія, то найбільшу ґрупу там уже складали афґанці. Афґанських біженців уже багато у Туреччині. Безумовно, надалі їх буде більше. Багато хто не вірить у можливість покращення ситуації на батьківщині, тому біжать куди завгодно — до Туреччини, Пакистану, Ірану. Афґанські біженці не несуть для ЄС такої загрози міґраційної кризи, як сирійці, оскільки вони ґеоґрафічно віддалені від Європи та міґрують доволі дисперсно, простіше кажучи — розбігаються у різні боки, щоби просто втекти з країни. Безумовно подібні хвилі біженців, зокрема з-поміж колишніх комбатантів, можуть створити одну з основних проблем за наслідками відступу США з Афганістану. При чому ця загроза може нести відстрочений характер, подібно до палестинців у Сирії.
5) Кремль уже пообіцяв Душанбе свою підтримку у рамках ОДКБ, чого не було з Єреваном під час торішньої війни з Баку, чим вона буде характеризуватися?
І.С. - Посиленням російської присутності у реґіоні. Поки додаткових ресурсів спрямовано не буде, але ця опція існує і переглядатиметься у міру загострення ситуації. У реґіоні зараз присутні до 6000 російських армійців, які, у разі необхідності, можуть бути задіяні у військових операціях.
Д.М. - Для Кремля ситуація з "Талібаном" — це насамперед можливість посилити власний вплив у Центральній Азії. У першу чергу, в Таджикистані, де є високий рівень міждержавної військової співпраці з РФ. Таджикистан у 1990-х роках пережив громадянську війну, там є протяжний кордон з Афґаністаном та споріднені таджики по обидва боки кордону. Відповідно авторитарний режим Емомалі Рахмона може відчувати загрозу та спробує отримати опору від Росії, а тá — посилити свій вплив, як "донора безпеки". Відповідно РФ посилюватиме свій військовий континґент тут і пожвавить військову співпрацю зі збройними силами Таджикистану.
6) І останнє запитання. Які наслідки всього цього слід очікувати Києву: чи скористається Кремль слабкістю Заходу, який по суті залишив свого союзника — Кабул — напризволяще, щоби піти у новий наступ на Україну?
В.Я. - Особисто я не бачу ґлобальної проблеми для України. Ми не входимо у число країн, які є суб'єктами ґеополітичних процесів, ми їх об'єкт.
І.С. - Я не став би порівнювати ці два кейси. Ключові проблеми Афґаністану мають внутрішні системні проблеми та вирішити їх не під силу навіть такій країні як США. Врешті решт, з боку США, це визнання цих сумних реалій. До того ж ескалація в Афґаністані додасть головного болю Москві, що у принципі нам на руку.
Д.М. - Повномасштабного наступу на Україну протягом найближчого майбутнього очікувати не варто. Але Москва безумовно скористається відступом США з Афґаністану для пропаґанди. Її метою є вселити невпевненість у завтрашньому дні громадянам України, вказавши на Афґаністан як приклад слабкості та ненадійності США. Один з основних очікуваних наративів російської пропаґанди ближчого майбутнього — «Київ скоро покинуть, так само як покинули Кабул». З перспективи Києва основний виклик відступу США з Афґаністану — морально-психолоґічний, саме на нього потрібно дати відповідь, не давши собі впасти у розпач. І безумовно історія з Афґаністаном, як і з Південним В'єтнамом, є важливим уроком для України: держави, що виявляються не в змозі побудувати міцні державні інститути та армію, не демонструють готовність захищатися, втрачають підтримку. Сáме невдача у побудові сильної прозахідної держави в Афґаністані й стала головною причиною перемоги талібів.
