Псковські десантники безславно вмирають у Донецькому степу

Виглядає та звучить це таким чином: міномети майже постійно, з невеликим перервами. Так само часто – БМД-4, 100 мм і раз у день – обстріл "Піоном" гучно.

Спорадично виїжджають танки та валять (не стріляють, а саме валять) із посадки. Вихід-прихід, вихід-прихід: бах-бах, бах-бах!

Рятує те, що їх, як правило, чути завчасно, є достатньо секунд, аби сховатися. Комбінація "гул двигунів – хвилі грому" вже звична для вуха.

Літаки не частіше разу на день, але де, куди і як – важко сказати, вони надто швидкі. "Гради" кожну годину, але буває по кілька годин без градів.

Власне "Гради" – касетні та звичайні. 152 чомусь вирізнити не можу, але бачив розбиту Д-30 на дорозі на зайнятій противником території.

Хоча більше слідів такої артилерії не знаходив. Звісно, ми на це все відповідаємо, за обставинами.

Бої ідуть стрілкові, артилерійські, у повітрі – ворожі вертольоти та навіть літаки. Дистанція до ворога – інколи кількасот метрів.

Десантники із Пскова на своїх уже знайомих нам по Київщині БМД. Увесь цвіт російської армії тут, я так бачу, якби у нас було трошки більше потрібної зброї – ніяких шансів у них би не було, а так доводиться возитися.