Расизм у футболі
Расистська образа Вінісіуса Жуніора підкреслює вкорінену проблему у футболі
Опудало одного з найвідоміших у світі темношкірих футболістів, що висить на шосейному мосту в Мадриді, є яскравим нагадуванням про расизм, який охоплює європейський футбол. В Італії "мавпячі" вигуки кружляли на стадіоні в квітні, коли чорний гравець святкував гол. В Англії бананова шкірка, кинута ворожим натовпом під час гри на півночі Лондона, впала під ноги чорношкірого гравця після того, як він забив пенальті. У Франції темношкірі гравці чоловічої національної збірної зазнали жахливих расових образ в Інтернеті після того, як вони програли у фіналі торішнього чемпіонату світу.
Це стосується й інших континентів. В Австралії під час фіналу Кубка Австралії були звуки мавп і фашистські скандування. У Південній Америці матчі найбільшого змагання континенту, Кубка Лібертадорес були затьмарені "мавпячими" криками. Навіть у Африці темношкірі гравці виїзних команд скаржилися на те, що стали жертвами расистських вигуків арабських уболівальників на півдні від Сахари.
Расизм є проблемою футболу, що існує десятиліттями — переважно в Європі, але поширеною в усьому світі — яка посилилася завдяки охопленню соціальних медіа та висхідний готовності людей виявляти її.
Чорношкірий гравець, який наразі піддається найбільш злісним, невпинним і гучним расистським образам, — це Вінісіус Жуніор, 22-річний бразилець , який грає за мадридський «Реал». Його опудало повисло на естакаді біля тренувального полігону Мадрида в іспанській столиці в січні. Вінісіус розплакався під час матчу після зіткнення з уболівальником, який назвав його мавпою та робив мавпячі жести в його бік.
Саме Вінісіус стає провідним темношкірим голосом у боротьбі з расизмом, який продовжує заплямувати найпопулярніший у світі вид спорту. Його найбільше хвилює те, що іспанська футбольна влада мало робить для того, щоб зупинити насильство, що призвело до того, що расизм став загальноприйнятим явищем у країні, де він грав із 18 років.
Антирасистські кампанії та гасла вітаються, але розглядаються як символічні дії, особливо коли штрафи, які накладаються на клуби чи федерації за расові образи, вчинені вболівальниками, часто такі жалюгідні.
Уболівальники також дедалі частіше підвищують обізнаність про расистські інциденти, повідомляючи про них федераціям і агітаційним групам або публікуючи відео та фотографії в соціальних мережах, при цьому матеріали часто використовуються владою як доказ для покарання винних.
Знову ж таки, зростання соціальних медіа має свої недоліки, коли йдеться про посилення расистських образ у футболі порівняно з попередніми поколіннями, де вони здебільшого обмежувалися стадіонами.
Тепер люди можуть анонімно викидати расистські образи по телефону прямо на акаунти найкращих гравців світу в Instagram і Twitter. Це призводить до парадоксу, коли футболісти, які прагнуть підняти свій бренд, використовують ті самі платформи, на яких їх принижують.
