Рекрутинг чи мобілізація: слід зміцнити й оновити українське військо

Здавалося б, нікому не треба пояснювати, наскільки в умовах гострої нестачі людей в армії важливий військовий рекрутинг. Оскільки мобілізація — обов'язковий елемент поповнення армії у період війни, але треба робити її кращою.

Звичайно, рекрутинг не може повністю замінити мобілізацію, проте перекрити у такий спосіб частину потреб збройних сил у людях цілком реально. Причому якість кадрового поповнення через рекрутинг значно вища, ніж через мобілізацію.

Адже військовий підрозділ підбирає собі саме того фахівця, який потрібен, а не кого пришлють. З іншого боку й людина, яка подається на конкретну вакансію в конкретну частину, може значно краще реалізувати в армії свої вміння та здібності.

Крім того (і це дуже важливо), рекрутинг створює здорову конкуренцію між підрозділами. Якщо до одних підрозділів і командирів люди хочуть іти, а до інших — ні, це привід замислитися, що не так з цими другими, і виправляти ситуацію.

Здавалося, в міноборони й генштабі усвідомили важливість рекрутингу, останні кілька місяців він стабільно набирав обертів. Почали відкриватися рекрутингові центри, до процесу долучилися чотири онлайн-платформи з пошуку роботи.

Понад 1200 підрозділів розмістили тисячі вакансій, на які подалися десятки тисяч охочих. Але є в рекрутингу один важливий момент, на якому тримається довіра до нього: якщо людина підійшла військовій частині та отримала від неї лист-відношення, то після ТКЦ або навчального центру людина має гарантовано потрапити саме на ту посаду і в ту частину, яка її рекрутувала.

Створення умов, за яких людину не можуть обдурити, відправивши куди завгодно – одна з ключових передумов успішного розвитку рекрутингу. І процес рухався в правильному напрямку, відношення, здавалося б, запрацювали, принаймні в більшості випадків.

Та нещодавно генштаб змінив правила, визначивши список з кількох десятків підрозділів так званого пріоритетного комплектування, і лише для цих підрозділів відношення мають працювати гарантовано. Цей список секретний і змінюється, і люди, подаючись на вакансію, не знають, чи обрана ними частина належить до пріоритетних.

А якщо не належить, з ТКЦ чи навчального центру солдата можуть відправити куди завгодно. Пояснення цього рішення просте: генштабу не подобається, що, наприклад, у 3-й Окремій штурмовій бригаді чи «Вовках да Вінчі» не бракує охочих, а до багатьох інших частин, які потребують поповнення, не хочуть йти.

Тому, мовляв, треба «тимчасово» гребти всіх рекрутів куди нам потрібно, а колись пізніше поширимо обов'язкову дію відношень на решту частин. Ця логіка — хибна і шкідлива, бо вбиває довіру до рекрутингу, мотивацію і вже згадану здорову конкуренцію.

Зруйнувати все через нестримне бажання діяти виключно совєцькими методами — легко, а відновити зруйновану довіру і мотивацію буде дуже важко. Тепер оборонний комітет парламенту має, серед іншого, розглянути поправку 1197 до законопроєкту про мобілізацію, співавтором якої я є і яка гарантує відряджання людей саме в ті підрозділи, до яких вони рекрутуються.

Як видно з проєкту таблиці до другого читання, комітет планує відхилити цю поправку, що, на мою думку, було б непоправною помилкою. Аргументи, що, мовляв, усі підуть лише у популярні або в тилові частини, не витримують критики, адже будь-яка частина набирає людей лише на вакантні посади, які все одно потрібно заповнити – чи через рекрутинг, чи через мобілізацію.

Частина набирає саме потрібних їй кваліфікованих і мотивованих людей, а для того, щоби заповнити решту вакансій в армії, якраз й існує мобілізація. Відтак, щоб урятувати та масштабувати рекрутинг треба зробити насамперед дві речі:

• по-перше, комітет має врахувати поправку 1197 до законопроєкту про мобілізацію, захистивши рекрутинг на законодавчому рівні;
• по-друге, генштаб і міноборони самі мають невідкладно, не чекаючи ухвалення нового закону, гарантувати можливість людям рекрутуватися в ті частини, які вони обрали і які потребують саме цих людей.