Репортажі з-за Кобищанських парканів: чи підметуть місто нові мітли по-новому?
Репортаж 51: чи підметуть місто нові мітли по-новому?
«…коли який драбуга отуманить нас, обідре, оббреше і ми робимося хоть дрібку мудрішими по шкоді, то говоримо:
«Е, я то давно знав! Я на нім пізнався, як на фарбованім Лисі».
Іван Франко, Фарбований Лис
Сказати, що наш благословенний куток святкує перемогу міської демократії, значить оббрехати гарну у більшості своїй кобищанську людність. За нашими парканами чимало сусідів сном-духом не відають про докорінні зміни на краще у коридорах полтавської мерії.
Але БПП-переворот у Полтавській міськраді, не дивлячись на певну кострубатість і слабку поінформованість про нього кобищанців, поступово набуває ознак доконаної події. І хоч Олександр Федорович Мамай погрожував примусити судову систему країни згадати про своє призначення і анулювати опозиційний вибрик місцевих революціонерів, негарний епітет «колишній» стосовно періоду «мамайства» полтавці схильні визнати легітимним. Нехай вже, бо, на нашу думку, набагато легітимніше було б услід за Мамаєм витурити й увесь дифузний депутатський корпус. Ви ж, шановні, завважили – ми утрималися від чіткішого визначення цієї фракційної субстанції, якою зарекомендувала себе міська рада останнього скликання.
Поки що уявну практичну користь від переформатування нашої мерії під популізм соціал-демократії Олександра Шамоти, під ліберальну половинчастість БПП Андрія Матковського, під настирність рідномістян Олександра Удовіченка знову стати до заслінки на потоках бюджету і, нарешті, під флюгерство свобідних (у першу чергу – від відповідальності) романтичних юнаків Юліана Матвійчука ми, можливо, ще відчуємо. I на мудрім дядькові дідько на Лису гору їздить.
Але тут, без образ, дядьки з тітками здебільшого «прості». Тому вже вкотре застерігаємо довірливе кобищанське земляцтво від ейфорії щодо дешевого і нахабного популізму однієї з рушійних сил коаліційної квадриги – каплінської соціал-демократії.
За аналітикою видання «Слово і діло» наш полтавський посланець у Верховній Раді України, невгамовний Сергій Миколайович Каплін упродовж виборчих перегонів та триваючої каденції встиг ощасливити піпл 147 (ста сорока сімома) обіцянками законодавчих змін. До слова, фантазія його колег-земляків вождю соціал-демократів і в підметки не годиться! От, скажімо, панові Костянтину Іщейкіну ґрунтовна наукова підготовка та фахова відповідальність медика не дозволили манкірувати власною спроможністю трансформувати слово у діло. Серйозний чоловік всього-на-всього двадцять дев'ять разів бив себе у груди. Щоправда, ще один наш, горішньо-плавненський, обранець Костянтин Жеваго обмежився дванадцятьма горобцями (тут горобці – некеровані фонетичні пернаті, які, коли їх випустиш, вже не піддаються відлову). Свідомо уникаємо теми про фактичне діло у обіцяному слові. Тема провальна для усіх без винятку законодавців, котрих винянчила Полтавщина, а детальніше про невловимих горобців – на сайті https://www.slovoidilo.ua/2018/09/27/infografika/polityka/yaki-zakonodavchi-inicziatyvy-obicyaly-vidstoyuvaty-radi-mazhorytarnyky-poltavskoyi-oblasti.
Популізм вождя інфікував регіональну соціал-демократію. Приклад з «чотиригривневим доларом від Капліна», а Сергій Миколайович, було, ледве не підняв на фінансову революцію країну, що перманентно перебуває у переддефолтному стані, надихнув його послідовників у міськраді на бла-бла-бла з вартістю проїзду у громадському транспорті.
Чим би не завершилося тролейбусне протистояння «два проти трьох» і маршрутне «чотири проти п'яти», але популістська подачка безумовно ще відгукнеться і «щедрій» владі, і втішеному нею плебсу. Навіть не озброєному науками окові дилетанта видно елементарну підставу! Ріст цін, необхідність піднімати заробітну плату і якось заповнювати вакансії тих же водіїв тролейбусів, здорожчання пального, бездоріжжя і ремонт засобів, безлад в економіці перевезень, пільговики, хотіли б ми чи ні, а змусять чиновних популістів вже найближчим часом облишити ігрища маршрутників з оголошеннями «проєзд по 4 грн». У противному разі усю викривлену економіку пасажирських перевезень «у Полтаві без Мамая» доведеться фінансувати платникам податків. Зокрема, і нам – кобищанцям. Якраз отут Мамай ні до чого. До слова, середня зарплата кондуктора тролейбуса у серпні п.р. склала 7000 грн. (https://ua.trud.com/salary/2/67218.html#chart- subLocationsAvgSalary), водія того ж тролейбуса – 9000 (https://ua.trud.com/salary/2/76925.html) і вже не задовольняє земляків.
Чи ми чогось не бачимо?
Никаючи чужими теренами у пошуках підходящого підтвердження своїм здогадам, з'ясовуємо, що генетично притаманний нації дальтонізм останніми десятиліттями набуває критично загрозливих ознак. Загал готовий визнати, що минула чотирирічна чорна полоса нарешті добігає кінця, відкриваючи сяючі білі перспективи. Тут би не помилитися – можливо, оте чорне позаду було білим…І ще: навіть нові мітли бувають відьминими.
Вадим Демиденко
