Репортажі з-за Кобищанських парканів: фейк ньюс з чорного рота
Репортаж 41: фейк ньюс з чорного рота
На ютубі переглянули 50-хвилинний ролик Володимира Горбовського з москвичкою, яка вдало вийшла заміж за криворожця Юрія і наразі має повне право (вона право мала і незаміжньою) висловитися «за Україну» (https://www.youtube.com/watch?v=bI-vBK5rkEk).
Дізналися про себе чимало несподіваного. Зокрема, на Майдан у 2014 році можна було попасти лише через вербувальника за 250 у.є. Ми – тупа, нічого не варта в житейському сенсі, вигадана нація без досвіду державності, тому й мовчки «проковтнули» драконівські тарифи в 2016 році. Байдужим до політики і війни українцям сниться лише паразитування під чиєюсь рукою – або піндоською, або «нашою» (їхньою, старшобратньою). Рівень життя в Україні сьогодні приблизно відповідає 90-м рокам у Пензі – «ну як можна шахтареві жити у Кривому Розі на 10 тисяч гривень?!». Освітянська реформа має одну мету – знищити російську мову. І тому подібний «солов'їний послід».
Балакуча кликуша багато в чому має рацію. Так, з року в рік в Україні наростає агресія до Росії. Так, недолуга влада наробила чимало помилок і продовжує експериментувати з граблями. Так, усі поїзди туди і звідти переважно наповнені специфічною антиукраїнською публікою, котру хлібом не годуй – натякни, «шо всьо пропало». Так, дуже суттєва частина шахтарського Кривого Рогу у 2015 ховала хлопців від мобілізації і все ще виглядає із-за рогу радянську владу.
Звісно, ми зі своїх Кобищанів цій балясуватій москвичці на раз би заткнули чорного рота. Могли б підкинути ще сотню-другу невідпорних фактів власної пропащості. Та диванна ма-асквічка, мабуть, ще не чула про наше кумівство, олігархічно-кланову структуру влади, економіки і ЗМІ, «точкове» застосування законодавства корумпованими судами, рейдерство як метод ведення бізнесу, імітацію партій, демократії, виборів. Чомусь ми впевнені, що ватна сусідка не змогла би перепащекувати середньостатистичного українського фантазера. Адже кожен з нас здатен не лише замінити головного тренера національної футбольної збірної, спікера Верховної Ради, сімейного лікаря і директора школи, а й вздовж і впоперек прокоментувати Камасутру. До речі, оцю б гіпертрофовану українську активність у балачках на будь-яку тему – та керівництвом до дії! Доходить до справи, де й береться «доцільна виваженість», «розумна вайлуватість» і #мояхатаскрайність.
Наприкінець – особисте. Мали й ми близьку рідню в імперській столиці, бо з часів помора Ломоносова Сибіром Московія приростала потроху, здебільшого ж – Україною! Родичалися часто, велелюдно, гучно і хлібосольно. За наших гостин на їхніх багатших теренах москвичі уминали наші вареники за обидві щоки, ласували підчеревиною і самогоном. Господарі і гості пронизливо, у три-чотири голоси, тенорами у віці виводили «Несе Галя воду» на все Ясеневе, згадували українське передвоєнне споришеве дитинство і любили малу вітчизну усіма вже ма-асковскімі фібрами. Ми везли з гостин туалетний папір, враження від Большого і Пугачової, московську сирокопчену ковбасу, вироблену полтавським м'ясокомбінатом.
Приїзди московських родичів ми, як і кожен з вас, обставляли з усією кобищанською щирістю, яка навіть не потребує деталізації.
У 90-і і нульові рідні брати і сестри по обидва боки поребрика відійшли у кращі світи, але наші московські і полтавські родини, як завше велося, і на рівні другого та третього поколінь трималися купи, щомісяця скайпуючись, все ще навідуючись одне до одного. У березні 2014 року – як відрізало. Став наш укропський вареник рідні поперек горла.
Глибоко шкодуємо, що наші спроби залишатися людьми були зневажені аргументами подібних до згаданого ютубного свідка «українського кінця світу». Напередодні томосу, коли таким модним стає демонстрація шароварного православ'я, тішимо й себе – переконаного агностика – надією, що комусь і колись, можливо, вдасться забути пекучі образи, пробачити звірячу ненависть і вихлюпнуту на «рідню» маячню… Комусь і колись.
Ми ж проігноруємо московський виклик скайпу. Наші онучата знають, де живуть вороги України.
Вадим Демиденко
