Репортажі з-за Кобищанських парканів: над Мамаєм гримить. Ось-ось блисне
Репортаж 32: над Мамаєм гримить. Ось-ось блисне
То з Африки, як казав незабутній Пліній, завжди приходить що-небудь новеньке. А під полтавським (щоправда, як і під будь-чиїм іншим) місяцем вічного нічого немає: наша міська рада теж вийшла на свій рубікон. Її поки що голова вже викинув щось схоже на білий прапор, каже, «у місті буде керувати або Мамай, або Матковський із Шевченком».
Мерська думка не претендує на геніальність, як, до речі, і все раніше ним виголошене. Інформуємо Олександра Федоровича, що можливий і третій варіант, що на якийсь час робить головихою секретарку Оксану Деркач. Ну, звісно, якщо соціал-демократ Шамота з рідномістянином Волковим не дотиснуть її регламентом і змусять визнати гірку правду – відкликаний партією депутат має скласти і секретарські повноваження у виконкомі. Щоправда, очевидні для дядька з Кобищанів речі депутати міської ради трактують, як кому заманеться.
Чия конспірологія виявиться переконливішою, ми з'ясуємо невдовзі, а поки що кличемо земляків до констатації очевидного. Вона зводиться до того, що, попри увесь політичний і моральний тиск на членів територіальної виборчої комісії, вчинений мером, ТВК вистояла і прийняла антимамаєвське рішення: рекомендувати фракційним партіям відкликати шістьох своїх перекинчиків. Процес пішов, порипуючи незмазаними регламентними колесами. Дійство набуває ознак перетягування мотузки піонерськими загонами – перемогу пророкуємо тим, у чийого вожатого товщий гаманець.
Ну, це так, для розмови, ми боїмося іншого.
Триваючий з весни рейвах у міській раді Полтави переконливо демонструє нам особливу небезпеку байдужості електорату до свого права обирати.
Катастрофічним наслідком розбірок можуть стати не лише дискредитація партійного формування представницьких органів і сповзання до звичних, апробованих механізмів гуртової закупівлі мажоритарних округів полтавським олігархатом, розбалансування управлінських механізмів у кермуванні міським господарством, кадрові втрати, а й повна зневіра виборців у потенціях місцевого самоврядування.
Сьогодні можна впевнено констатувати – у Полтаві ігрища партій, перепрошуємо – партійок, збилися на пертурбаційні методи власниці борделю, яка несподівано виявила низьку дохідність свого закладу. Саме зараз у міськраді і міняють кадри. І перед у цьому негарному дійстві повели свободівці, як не прикро це визнавати давньому і свідомому їхньому прихильнику. Тепер – колишньому. Пане Юліане, нам передали ваше вожатське «фе» з приводу критичного поцінування автором «виправданих інтересами міста» компромісів свободи з совістю. То хоч зараз печете рака? Як – ні? Далеко підете, ідеологічний ви наш друже.
Пропонуємо кобищанцям замислитись і над погрозою Олександра Федоровича у разі своєї відставки з посади міського голови Полтави балотуватися у народні депутати України. Ото лише там його і не вистачало! «Консенс!» – кричав колись ще один наш бригадир-парламентарій у сесійній залі.
Якщо зважити на соціологію, реально і корисно працюють у Верховній Раді не більше 15 відсотків депутатів. Все залежить від критеріїв. Хоч би приблизно так, як працюють лідери нардепівської топової десятки Іван Спориш, Микола Величкович, Ігор Васюник, Олена Бойко чи навіть той же Віктор Пинзеник. Працюють ті, хто петрає у юриспруденції, економічних науках, здатен на прогноз, аналіз ситуації і варіативний синтез можливостей, обізнаний з досвідом цивілізаційного будівництва іншими загалами. Ті, хто творить законодавчу базу українського суспільства з твердою переконаністю у пріоритетах титульної нації. Приміряли нашого претендента до переліченого? Ще живі? Не повмирали зо сміху? Отож бо.
Але настрої полтавського плебсу в обох місцевих округах – 144-у і 145-у – несповідимі. Оскільки майбутній малописьменний законотворець ще остаточно не вирішив, який округ буде засівати чи то цукром нового врожаю, чи гривневою готівкою, радимо невибагливому виборцю підготуватися до обох варіантів: запастися міцненьким візочком (статус нардепа мамаєвського штибу тягне кілограмів на 25-30 цукру чи гречки, хто братиме пшоном – просіть центнер на сім'ю) і заразом – цупкеньким конвертом для готівки. Можливо, тисячу гривень доведеться взяти ₴20 купюрами, ніхто ж не вгадає весняного курсу.
Вадим Демиденко
