Роковини смерті поета національної революції Олега Ольжича
9 червня 1944 року німецькі нацисти закатували українського націоналіста Олега Кандибу-Ольжича, який жив "на грані двох світів".
Він — житомирянин і син відомого поета Олександра Олеся, котрий на власні очі бачив, як у горнилі Перших визвольних змагань (1917-1922) народжувалася й зазнала поразки українська державна самостійність.
Свою молодість Ольжич провів на чужині: у Берліні та Празі він здобув фахову історичну освіту (спеціальність — археолоґія), але як і батько обрав шлях літературного діяча.
Перебуваючи на еміґрації, долучився до націоналістичного руху під проводом полковника Української Народної Республіки Євгена Коновальця.
Очолюючи Культурну референтуру Організації українських націоналістів, котру жартома називав "Військом незримим поневоленої нації", Олег Ольжич активно провадив ідеолоґічну, освітню, видавничу та пропаґандистську діяльність.
У 1941-1942 роках він працює в окупованому німцями Києві, ширить українське слово, спонукає земляків до творення власної держави.
Нацисти, певно, розцінили цей крок як ворожий для себе — Ольжича заарештовано та вивезено до Третього райху, де й закатовано у концтаборі "Заксенгавзен".
Коротке, але насичене перипетіями життя уславило в мармурі та людській пам'яті його ім'я, на що вказують слова побратима з лав ОУН Володимира Мартинця:
«Коли Пушкін хотів приєднатися до декабристів, вони його не прийняли, щоби не ризикувати життям такої людини. А ось ми цього не зробили з Ольжичем».
Вічна пам'ять Олегу Ольжичу, нехай його Чин надихає нащадків на великі звершення заради вільної України!
