Російська столиця під ударом, знову «щось пішло не так»
Дрон у небі над Москвою – набагато більший політичний áктор, ніж російська опозиція. Остання взагалі тільки язиком на ТБ "воює".
Один фугас, який випадково опиниться в людному місці у місті-мільйоннику РФ призведе до кратно більших змін, ніж опозиційна фракція у владному органі. (Скажімо, районній чи міській раді).
Порушення базового уявлення пересічного росіянина про "безпечність" системи є найкращим маркером довести до нього відчуття глибокої дисфункції РФ, кризи довіри до керівництва і зростання потреби змін. Не демократичних, звісно ж, але нам демократичні й не потрібні.
Безпека – одна із ключових внутрішніх "валют" авторитаризму. Так чи інакше, саме уявленнями про безпеку заведено обґрунтовувати більшість відверто політичних заходів із придушення опозиції, створення контролю над медіа та монополізацією економіки.
"Тотальна безпека" – явище, яке власне й отримує посередній громадянин в обмін на якісь персональні економічні та політичні можливості. Саме тому, будь-який удар по суспільній безпеці на Росії виглядає значно кращим збудником суспільного настрою, аніж, приміром, заяви про корупцію чи фальсифікацію виборів.
У західній політизованій уяві традиційно домінує модель: «Усе в політиці так чи інакше у своєму початку засноване на суспільному договорі». Ця ж модель лишається абсолютно релевантною і щодо РФ.
Однак західні універсалісти традиційно трактують договір як від початку ліберальне явище (тут у них домінує Джон Локк); тобто, параметри договору закладаються досить демократичні. Російський же договір більш специфічний, тому і неосяжний для багатьох західних людей: «Все в обмін на безпеку (або стабільність, як соціоекономічний сурогат терміну "безпека")», – ось тут уже домінує Томас Ґоббс.
Саме тому, хитати РФ за допомогою мережі прозахідних чи не дуже громадських організацій, що займалися боротьбою з корупцією, чистотою виборчих процесів та захистом прав журналістів було помилковим. Опираючися на власне внутрішній порядок, західні гравці дійсно могли сприяти цим явищам, вважаючи, що саме ці явища зачіпають якийсь важливий нерв внутрішньоросійського життя; вже ні.
В обмін на тотальну безпеку і черепашачий повільний приріст зарплат зіставний з інфляцією було зі згоди абсолютної більшості громадян розміняно отримані у 1990-х російські політичні чи економічні "вольності" (уявіть, у 1990-х вони мали більш ринкову економіку ніж Україна, яка дуже повільно підходила до цього питання!). Ніхто не змушував росіян – ця угода дійсно виглядала напрочуд вигідно.
Якісь незрозумілі вибори губернаторів обміняти на відносно стабільне уявлення про безпеку, подолання ексцесів що стосувалися слабоорганізованої злочинності, воєн на Кавказі та інших викликів 1990-х. Жодні заклики що стосуються ліберальних ідей ніколи не працюватимуть щодо РФ.
«Свобода, то всьо» – забудьте. "Умное голосование" навальнят було ширмою, під шумок якої зачистили спершу найбільш небезпечних, а потім і просто усіх інших.
Тому найбільш очевидно, що для зламу РФ доведеться зруйнувати уявлення більшості її громадян про їхнє ексклюзивне життя в єдиній безпечній країні світу. І буде це проходити через дрони з вибухівкою, вибухи у кафе, рейди радикалів у прифронтові села, незрозумілі вбивства незрозумілих військкорів.
У воєнній дійсно є сенс рахувати – скільки знищено ворожої техніки, наскільки раціонально використана наша техніка; бо війна це передусім математика. У політичній же, – удар має передусім нематеріальні наслідки; і вони, очевидно ж, важко усуваються.
