Ротація ківиного полку

У наукової громадськості невизнаної духовної столиці України свято – з 20 червня її лави зміцніли на одну, але яку (!) інтелектуальну одиницю.

Діючого партайгеноссе осередку «Простих людей Сергія Капліна» Сергія Миколайовича Капліна нелегке партійне побутування кидало структурами як ту тріску (варіант) ополонкою. У бекграунді невтомного пошуковця партійного щастя – Фронт Змін, Удар, БПП «Солідарність», Соціал-демократична партія, Робітнича партія України.

Віддаємо належне професійному революціонеру: в офіційних зв'язках з місцевими екзотами – фотографами, надувачами повітряних кульок і асфальтоукладачами застуканий ще не був. Не був також помічений і на з'їздах Партії квартировинаймачів мешканців Берліна.

Але куди би амбіції не закидали цього простого, а в останній модифікації практично найпростішого, партійця, скрізь полум'яного реформатора вирізняли демагогія, популізм і нетримання. Слова. Як типового носія лівацького політиканства.

Оскільки нашого кобищанця хлібом не годуй – дай послухати фантазії словесного еквілібриста, пан Каплін має у прикупі й дві каденції галасливого нардепства. А те, що демагога було наділили обов'язками представника ФПУ у Верховній Раді, не красить ні Федерацію профспілок, ні парламент. Щоправда, у складі останнього був ще й Ківа. 

Чи зачерствіли партійні хліби, чи ліва ідея втратила привабливість, чи  невсипні думи про світле майбутнє усього людства стали позначатися на здоров'ї? Бунтівника-карбонарія повело на граніт як предмет гризіння.

«Ну все, доктор філософії у галузі права. Якщо серйозно, не важко було писати наукову працю, важко було все це пережити на «своїй шкурі», щодня у боротьбі», — оголосив хвалько про своє зарахування до сузір'я особливо видатних представників людства –мужів науки.

Оскільки ми свідомо проігнорували безумовно шедевральний філософський текст пошуковця заздрісного ступеня (шкода часу!), обмежимося дотичними суб'єктивними заувагами. На них маємо повне право, бо півстоліття товчемося на оцих теренах, які вирішив «дослідити» новоспечений «науковець». Володіємо інформацією, яка потягне, принаймні, на статус офіційного рецензента.

Перше. Академія, яка висвятила демагога на доктора філософії (по-старому – на кандидата юридичних наук, у більшості країн Заходу  Ph.D. – це доктор філософії для понту) сьогодні банкрот. За 12-мільйонного дефіциту бюджету в Академії праці, соціальних відносин і туризму кожна копійка – як манна з неба, тому люди ладні зробити докторами кожного, аби розписувався буквами, а не хрестиком.

Друге. Не кожен емпіричний експериментатор володіє, окрім наукового апарату, сокирою. Такі наукові кадри на дорозі не валяються.

Третє. Об'єкт дослідження доктора Капліна – «Конституційно-правове забезпечення діяльності професійних спілок в Україні у контексті зарубіжного досвіду».

Як нам не гірко визнавати із середини об'єкта, але професійні спілки України в обох форматах (об'єднані Федерацією та «волинці» на вільних хлібах) наразі перебувають у такому стані, що говорити про якесь «конституційно-правове забезпечення» все одно як махати кадилом над мумією Аменхотепа. «Вранці просинаєшся безсилий» (Леонід Талалай) і мацаєш навколишнє: ми ще є?..

Тому оте все, поіменоване «новелами» у праці доктора, українським профспілкам, як собаці бокова кишеня. Їм би статус бабці з анекдоту повернути. І що ти, чоловіче добрий, зробив для цього у ранзі повпреда ФПУ в ВР?!

Четверте, найголовніше. Про «щодня у боротьбі». Коли безсовісні людці з облпрокуратури експропріювали Будинок спілок, нардеп Каплін ефектно рвонув на собі сорочку, кинувши заступнику головного обласного рейдера: «Ви зайдете сюди через мій…», ну, і далі по тексту про кулю в лоб. Зайшли. Неживих не видно.

Ще з «практики боротьби» доктора. Навесні минулого року його демагогія справила враження на правомочну більшість делегатів обласної профспілкової конференції. Полум'яний спіч в остапових традиціях про «електронний профспілковий квиток», поголовну диджіталізацію, кардинальне переформатування і прочая, і прочая призвів до обрання демагога членом президії облпрофради і заступником голови на громадських засадах.

Ота словесна «бігунка» доктора філософії з трибуни профспілкового зібрання була останнім актом злуки популізму простого соціаліста з профмасою: Сергія Миколайовича маса більше не бачила.

Маємо пояснення. Балакучий чоловік розраховував на паланкін і аве цезар. Але маса опам'яталася і чоловік, плюнувши на невдячних, уджигнув у науку. 

Люди, будьте пильними. Бережіться росіян, автомобілів і каплінів.