Розвал Об’єднаного королівства. Міф чи реальність?

До кінця 2020 року триватиме перехідний період, під час якого Лондон і Брюссель остаточно узгоджуватимуть систему подальших відносин.

В цілому, сам факт дистанціювання Лондону від участі у загальноєвропейських процесах є досить знаковим прецедентом. Вихід із ЄС одного з основних гравців значно змінить загальний баланс сил на континенті.

Та і в самій Великобританії Brexit дав старт запуску ряду тектонічних процесів, які можуть призвести до значних територіальних та політичних змін у майбутньому.

Тут варто зазначити, що не всі жителі Великої Британії одностайно підтримали остаточний розрив з Брюсселем.

Столиця, як і більшість півдня Англії воліли б лишити статус-кво. Таку ж думку висловила переважна більшість жителів Шотландії та Північної Ірландії.

У столиці деяке занепокоєння викликають фінансові втрати, пов’язані з новими умовами для ведення бізнесу на континенті. Однак, якщо у Лондоні невдоволення бізнесу може призвести лише до частково відтоку капіталу до Європи, ситуація в інших регіонах дещо складніша.

Першими про свою незгоду з рішеннями уряду виголосили шотландці, які одразу ж почали погрожувати провести референдум за незалежність. Навіть без згоди офіційного Лондона. «Ми не хочемо залишати ЄС. У Бориса Джонсона є мандат, щоб вивести Англію з ЄС, але він повинен визнати, що у мене є мандат, щоб дати Шотландії вибір альтернативного майбутнього», — заявила перший міністр Шотландії Нікола Стерджен.

Її слова підкріплені позицією шотландських націоналістів, які отримали перевагу на останніх виборах.

Як саме буде складатись ситуація спрогнозувати важко. Навряд чи конфлікт вийде за рамки судових процесів та перемовин. Ймовірно метрополія забезпечить свій північний регіон додатковими правами та преференціями під час розподілу бюджетних коштів. На деякий час це може заспокоїти суспільство. Та чи надовго?

І все-таки Шотландія, як це може здатись на перший погляд, не є головним болем Лондона у нинішньому контексті. Мова йде про сусідній острів Ірландія, частина якого входить до складу Великобританії під назвою Північна Ірландія.

У минулому, під час перемовин попереднього прем'єр-міністра Терези Мей з європейськими політиками, були досягнуті певні домовленості.

Таким чином, Північна Ірландія одночасно буде входити і в єдиний ринок ЄС, і в митну територію королівства.

Хоч офіційно Північна Ірландія юридично залишиться британської митною територією, але фактично митний кордон буде перенесено в Ірландське море. Угода набере чинності наступного року. А згодом ірландські піддані Британії раз на чотири роки зможуть самостійно вирішувати, чи продовжувати застосовувати ці правила у своєму регіоні.

Північна Ірландія і так явно не найбільш лояльний та спокійний регіон. Спалахи терору та вуличного насилля між прихильниками та противниками британської корони зайняв почесне місце в історії повстанських рухів ХХ століття.

Понад 20 років пройшло з часу закінчення гарячої фази конфлікту. І от тепер Північна Ірландія опиняється у ситуації, що змусить її поступово дрейфувати в бік своїх сусідів по острову.

Варто додати, за останні десятиліття змінилась демографічна ситуація у регіоні.

Тобто навіть зараз приблизно половина населення північних графств прихильно ставляться до сепарації від Лондона. Ймовірно ця тенденція буде лишиться незмінною.

Чимало європейських політиків та експертів Східної Європи негативно оцінюють наслідки Brexit  для англійців. Однак, не варто недооцінювати британців, які століттями відточували майстерність міжнародної дипломатії та інтриг.

Давній вислів про щурів, що першими тікають з корабля, в оригіналі має під собою дещо інший необразливий контекст. Саме ці тварини нишпорили у трюмах і першими помічали підтоплення чи пробоїни у дерев’яному корпусі. Задовго до того часу коли могутня конструкція піде під воду разом з екіпажем. Чи не є ЄС таким собі Титаніком, що вже зустрічає свій айсберг? 

Загалом, у сучасному глобалізованому світі наявність державного кордону не завжди є показником територіальної приналежності території. І досі десятки країн по всьому світу від Канади і Австралії до Африки офіційно вважать англійську королеву своїм монархом. І це не просто данина церемоніальним традиціям.

Спеціально для «Останнього Бастіону»