Сі Цзіньпін Зеленському: місце України у зоні впливу Росії
Пекін не вважає Київ суб'єктом міжнародної політики, а радше пересиченим західною зброєю та грошима бунтівним васалом Москви.
Для комуністичного Китаю "українська криза" (а саме таке формулювання прийнято в Китаї) полягає зовсім не в тому, що одна країна напала на іншу, захопила її території та вчиняє геноцид слабшої у військовому та економічному плані нації.
"Українська криза" полягає у тому, що країна, яка має знаходитись у зоні впливу однієї "великої сили" (таке формулювання використовується) вирішила перейти в іншу команду, до іншої "великої сили", що звісно є неприйнятним для Пекіну.
Адже "новий порядок" (який схожий на старий) полягає у тому, що "великі сили" мають поважати лімітрофи один одного, інакше це створює "кризові явища".
Тому і вирішення "української кризи" має полягати в тому, що дотримавшися церемоніалу типу "поваги територіальної цілісності", лімітроф має повернутися на своє місце.
Тож коли всі це зрозуміють, тоді почнеться "вирішення кризи", власне тому і Сі Цзіньпіню немає сенсу говорити із Володимиром Зеленським, бо про що?
«Зеленський просто маріонетка Вашинґтону, а Україна об'єкт гри "великих сил", тому "великим силам" треба перестати "підливати масло у вогонь" [заперечувати реальності географії та допомагати Україні – прим. авт.], а сісти й вирішити долю цього об'єкта», – гучно лунає з КНР.
Звісно дипломати та мрійники можуть жити у вологих мріях того, що комуністичний Китай визнає суб'єктність України, але це хіба що мрії, далекі від реальності настільки ж, наскільки та дата приїзду Сі Цзіньпіня у Київ.
Якщо товариш Сі не визнає суб'єктності куди більш потужної та багатої Південної Кореї, намагаючись розповідати що їм робити, з ким дружити, де ставити чи не ставити системи ППО, то щодо нас все і так зрозуміло.
Власне чергова "багатовекторність" України, яку пропонують деякі, завершиться простим поглинанням України Росією, як закінчилась "прокитайська" багатовекторність Білорусі.
Тому відверто не розуміємо бажання "говорити з Китаєм", адже що ви, панове з Банкової, збираєтеся йому розповісти, про що домовитись, що запропонувати?
Якщо ЄС чи США мають важелі вплинути на КНР санкціями, які вдарять по економіці комуністичного Китаю (і що власне, як і з Росією, треба робити превентивно, а не чекати, коли Пекін почне постачі зброї), то зустріч Києва і Пекіна, у кращому випадку, – це порожня чайна церемонія.
Тому Україні треба говорити із союзниками, говорити про необхідність тиску на Китай і введення проти нього санкцій, щоб він і не думав збільшувати допомогу Росії, а не з КНР про те, яке блакитне небо над головою.
