Сіньхуа тобі на язик, Арахаміє

Ота місцина, де встає сонце, завжди була справою делікатною. Ще задовго до червоноармійця Сухова, котрий муштрував Петруху під «Білим сонцем пустелі». І ця особлива «делікатність Сходу» прогресувала з часів Марко Поло, доки не шокувала світ хунвейбінами і наразі – повсталим з попелу китайським драконом. Перепрошуємо у Фенікса.

Чи й не диво – «видатний політичний діяч» з оточення «найвеличнішого лідера сучасності» якимось чином осилив книжку китайського видавництва «Вайвень чубаньше» «Сі Цзіньпін про державне управління в Китаї» ще у російському варіанті. 92 статті з виступами, бесідами, інструкціями та листами генсека ЦК КПК Сі Цзіньпіна справили на підпанка Арахамію (пан самі знаєте хто) незабутнє враження. Приблизно таке, як корабельні сосни. Служивий діяч зійшов слиною у захваті від китайського дива, продемонстрованого капіталістично-комуністичним монстром.

За виспівані панегірики китайській владі на презентації українського видання, яка нещодавно помпезно відбулася у Києві, посол КНР в Україні Фань Сяньжун урочисто вручив Давиду Арахамії примірник книги для Зе. І тепер, якщо щось у лісі здохне, і Давід не зажилить букіністичний презент, рівний «Малій землі» і «Возрождєнію», а Нелох простудіює новітній цитатник, Україні що – доведеться переглядати  усталену точку зору на площу Тяньаньмень? Адже танковою атакою на мирний  протест на ній і стартувало китайське диво.

Завидки взяли трускавецьких каліфів? На «хист та одвагу» підлампіченої диктатури? І проминули би інфу, від якої сіркою відгонить, і фіг би з ними усіма – Арахамією, китайцями та тамтешнім Сіньхуа.

Дружити взасос з китайським драконом пробували чи не всі наші керманичі, як тільки кредити ЄС і МВФ зав‘язувалися у вузол з вимогами щось чинити з безладом в країні. Зокрема, й тоді, коли Леоніду Даниловичу і Віктору Федоровичу позаріз були потрібні гроші, а з немитими руками солідні кредитори їх до себе не підпускали.

Про те, як складалися стосунки позикодавців з Піднебесної з ласими до халяви позичальниками отут. Трагічна доля мишви з безплатним сиром нікого не вчить, ліземо. 30 червня міністр інфраструктури України Олександр Кубраков торкнув лапкою купку кредитного сиру вартістю у 1 мільярд доларів, і в начальника мишоловки – міністра комерції Китаю Ван Веньтао радісно зблиснули хитрі і аж масні від доброзичливості щілинки – нарешті здійснилося багаторічне заманювання української мишви у боргову яму.

До нас, краяни, це ось яким боком. Цими китайськими грошима  планують, зокрема, спорудити такий конче потрібний, такий вистражданий, такий міфологізований міст через Дніпро з Кременчука на Крюків.

Кобищанський дядько, котрий шаховими фігурами грає винятково «нав Чапаєва», шле нас до дідька із нашими дилетантськими застереженнями, посиланнями на свій і чужий гіркий досвід, патріотичним алармом. Мислить, ніби капусту шаткує: та нехай би й на чортячих спинах стояв той міст, аби, нарешті, розв‘язав багаторічну транспортну проблему, яка раківчанам на тому побережжі вже ось по осьдечки!

Вірний зелебобик-кобищанець (все ще 29,1% «живої ваги» електорату) не чув і чути не хоче про засновок укладеної угоди! А він гидкий до блювоти: зелена дипломатія зробила кульбіт, від якого у терплячих партнерів України баки позабивало!

У вівторок, 22 червня на Раді з прав людини в Женеві наша країна приєдналася до канадців, які вимагають негайного доступу незалежних спостерігачів у Сіньцзянь, де китайський комуністичний  дракон «драконить» права людини. Притомна, адекватна позиція. Та цвілі стачило на дві доби: 24 червня підписи українців під документом ООН були відкликані.

Бо «делікатний Схід» висунув ультиматум: або мільярд доларів на мости і пролонгацію «Великого крадівництва» плюс 500 тис. доз CoronaVac‘у, або канадський правозахист.