«Система не змінюється, змінюються лише обличчя»

Західні медіа про Україну

20 травня – річниця інавгурації Володимира Зеленського. Декілька західних видань розповіли про це своїм читачам ще напередодні, і жоден з опублікованих текстів, передбачувано, не був панегіриком.

Висловився про Зеленського й Кристіан Еш – один з кращих, певно, закордонних журналістів, котрі спеціалізуються на Україні. «Через рік після вступу Зеленського на посаду, його політика у кризі і реформаторський запал заслаб», - йшлося в його тексті на сайті Der Spiegel. – При цьому у Зеленського достатньо можливостей: всупереч очікуванням, йому вдалося сконцентрувати у своїх руках велику владу. Через свою партію «Слуга народу» він контролює парламент, він контролює уряд й має підтримку суспільства».

«Чого йому не вистачає, так це терпіння, стратегії і підходящої команди, - писав від далі. – Про розгубленість Зеленського можна судити з кількості нових призначень на посади в Києві. З початку березня він відправив у відставку уряд, який прослужив всього лише півроку, у кінці березня змушений був піти перший з новопризначених міністрів. В умовах пандемії коронавірусу верхівка міністерства охорони здоров'я змінювалася декілька разів. З одного боку, він залучив колишнього президента Грузії і політичного авантюриста Міхаіла Саакашвілі для прискорення реформ, з іншого – відсторонив визнаних реформаторів і найняв людей із сумнівним минулим. Не маючи зв'язку з Коломойським, стосовно котрого були побоювання раніше, дехто має зв'язки з іншими олігархами, такими як Рінат Ахметов, найбагатша людина України. Система не змінюється, змінюються лише обличчя».

«З Володимиром Зеленським Україна пропонує світові дивовижні уявлення. Політичний новачок з енергією і харизмою нейтралізував своїх противників і сформував солідну більшість. Але тепер політична боротьба у певному сенсі перебазувалася з парламенту до його власної голови. І у ній так само хаотично, як раніше в Раді: ідеї та думки сперечаються одна з одною, і ніхто не наводить там ладу. Зеленський тому й залежить від своїх найближчих радників. Вони загрозливо поважчали, колишній депутат Андрій Єрмак став у країні чимось схожим на сірого кардинала», - констатували в Der Spiegel.

Школа КДБ?

Нібито з метою привернення більшої уваги до річниці інавгурації, депутат Верховної Ради Андрій Деркач, колишній відомий «регіонал», оприлюднив записи розмов Петра Порошенка і Джозефа Байдена, президента України і віце-президента США на момент перемовин. Презентуючи ці матеріали, Деркач заявив, що отримав їх від декого з журналістів-розслідувачів. Ефекту бомби, що розірвалася, однак, не сталося: записи містили лише те, що й без того було відомо широкій публіці після імпічмент-скандалу в США.

В The Washington Post звернули, зокрема, увагу на те, що Байден, котрий наполягав на звільненні генпрокурора Віктора Шокіна, жодного разу не згадав при цьому ні свого сина, ні українську компанію Burisma, в якій той нібито працював і яку нібито розслідував Шокін. Тобто, не підтвердив жодного з тих корупційних обвинувачень, які висувала проти нього команда Дональда Трампа і президент США особисто. Тим не менше, один з розміщених в YouTube записів миттєво розмістив у себе в Twitter син президента США Дональд Трамп-молодший. В The Washington Post звернули увагу на те, що до записів були дбайливо додані англійські субтитри.

Автори тексту також відзначили, що у грудні минулого року Деркач зустрічався в Києві з адвокатом Трампа Рудольфом Джуліані і що «у минулому Деркача – зв'язки з російськими спецслужбами. Він навчався у Вищій школі КДБ імені Дзержинського в Москві. Його батько багато років служив офіцером КДБ, перш ніж наприкінці 1990-х стати керівником розвідувальної служби незалежної України. Він був звільнений з цієї посади під час скандалу, пов'язаного з викраденням і вбивством українського журналіста».

В тексті The Washington Post також йшлося, що «ці події нагадують президентські вибори 2016 року, коли співробітники російських спецслужб зламали і оприлюднили електронне листування керівника виборчої кампанії кандидатки від демократів Хілларі Клінтон і співробітників Національного комітету Демократичної партії. Спецслужби США пізніше дійшли висновку, що це була операція на підтримку Трампа, якою керували з Москви».

Те, чого неможливо спростувати, можна заховати

Надзвичайно цікаве розслідування опублікував нещодавно The Wall Street Journal. Кореспонденти видання з'ясували, що багато людей і численні компанії упродовж багатьох років зловживали алгоритмом Google, котрий уможливлював видалення будь-якого тексту з пошукової системи. Технологія працювала достатньо просто. Варто було скопіювати невигідний текст на яку-небудь онлайн-платформу, а потім відправити до Google скаргу на порушення авторського права тим майданчиком, на якому був розміщений оригінальний текст. Оскільки заявки не перевірялися вручну, скарги фактично автоматом видаляли подібні тексти.

При цьому у розслідуванні WSJ говорилося, що «Journal знайшов групу запитів стосовно висопосадовців в Україні. Google видалив десятки посилань на критичні російськомовні тексти – неприємний контент про членів українського парламенту, можливих членів бандитських угрупувань та інших урядовців та бізнесменів – після запитів з твердженнями, що статті були скопійовані з блогінгових платформ Medium та LiveJournal, з'ясував Journal.”

“Journal з'ясував, що у минулому році хтось домагався приховання декількох статей миколаївського Центру журналістських розслідувань в Україні, партнера Глобальної мережі журналістів-розслідувачів, - розповіли, зокрема, американські журналісти. – Статті стосувалися пов'язаного з політикою бізнесмена, котрий, можливо, збагатився на фінансовій корупції. Запити про видалення посилань розміщував Ігор Данілов, котрий стверджував, що статті з розслідуваннями були копіями його постів в  LiveJournal. Справжній український журналіст на ім'я Ігор Данілов сказав, що не створював постів в LiveJournal і не розміщував запитів до Google щодо приховування. Після того як Journal зв'язався з редактором Центру Олегом Огановим, він направив до  Google скарги у відповідь на порушення авторського права, і Google відновив посилання».

Глухі кути COVID-19

До західної преси повертається різноманіття тематик, як і люди у містах по всьому світу – до парків, магазинів і барів. COVID-19, щоправда, зберігає перші позиції на сторінках світових видань. Навіть за умов закритих кордонів Україна продовжує викликати тривогу оглядачів. Власне, не в останню чергу саме через закриті кордони. На минулому тижні деякі написали про народжених від сурогатних матерів немовлят, котрих не можуть забрати їх біологічні батьки-іноземці.

Посилаючись, зокрема, на Альберта Точиловського, директора компанії BioTexCom, яка забезпечує послугу сурогатного материнства в Україні,  The New York Times писав, що «Україна не веде статистики сурогатних угод, але вона може бути провідною країною у світі за кількістю сурогатних народжень від іноземних біологічних батьків, говорить Точиловський. Лише його компанія очікує більше 500 народжень. Чотирнадцять компаній пропонують подібні послуги в Україні».

«Хоча і не єдина, Україна відрізняється від інших країн, дозволяючи іноземцям звертатися за широким спектром послуг у сфері репродуктивного здоров'я, включно з купівлею яйцеклітин і укладенням угод з сурогатними матерями щодо виношування дитини за винагороду, - відзначали в NYT. – Цей бізнес процвітає переважно за рахунок бідності. «найдешевше сурогатне материнство в Європі – в Україні,найбіднішій країні Європи», - йдеться на сайті  BioTexCom. – Сурогатні матерів в Україні зазвичай отримують близько $15 тисяч».

А агентство Associated Press опублікувало ще один репортаж з передової війни з COVID-19 в Україні – услід за резонансним текстом, оприлюдненим тижнем раніше.

«Дихальний апарат в українській лікарні виходить з ладу, залишаючи пацієнта з коронавірусом безпорадно ловити повітря, - так розпочинається стаття. – Лікар Ольга Кобевко бігає кімнатами, щоб дізнатися, чи є серед її пацієнтів електрик, котрий міг би його полагодити. Випадково вона сама знаходить спосіб примусити обладнання знову запрацювати. «Ми тут як на війні, як на лінії фронту! – вигукує вона у розпачі. 37-річна Кобевко – єдиний спеціаліст з інфекційних хвороб в інфекційному відділенні лікарні західного міста Чернівці, яке розраховане на 60 пацієнтів, але наразі там перебувають близько 100».

За словами кореспондентів АР, «інфекційне відділення головної обласної лікарні в Чернівцях було збудоване понад сто років тому, коли місто було ще частиною Австро-Угорської імперії, і в ньому відсутня централізована система подачі кисню, що є стандартом будь-якої сучасної лікарні. Лікарняна система подачі кисню є лише в одній кімнаті, і медсестри змушені вручну наповнювати мішки, які вони називають «кисневими подушками», кожні декілька хвилин і розносити їх пацієнтам. «пацієнт може молити «Повітря, дайте мені повітря!», а ти нічого не можеш вдіяти, - сказала Кобевко. – Ти будеш продовжувати витискати подушку, не маючи можливості врятувати життя. Це – найважче, а, між тим, забезпечити централізовану систему подачі кисню зовсім недорого».

«Звуки кашлю, приглушені кисневими масками, зливаються з вищанням медичного обладнання в старому приміщенні лікарні, де медсестри снують тьмяно освітленими коридорами для заміни кисневих мішків. Повітря пахне озоном від інфрачервоних ламп, які використовуються для дезінфекції палат. Критичні хворі розміщені в окремому приміщенні, де є декілька вентиляторів, але воно також заповнене понад норму і більше не здатне приймати нових пацієнтів – навіть тих, хто в критичному стані».

«На лікарняній кухні на матрацах сплять працівники лікарні, - продовжується репортаж. – Але екіпажі швидкої допомоги невдовзі прибувають з новими пацієнтами, залишаючи їм мало шансів на сон навіть після виснажливого чергування. Світлана Падинич, лікар швидкої допомоги, привозить пацієнтів з COVID-19 упродовж своєї 12-годинної зміни. Пізніше працівники екіпажу інфікуються. Тиждень тому один помер від пневмонії, викликаної вірусом. Інші четверо медиків на її станції також злягли з пневмонією, але перебувають в стабільному стані. «Нам не вистачає персоналу, - говорить 42-річна Падинич. – Половина персоналу швидкої допомоги захворіла, а ті, хто залишився, відчувають колосальне перевантаження». Падинич носить маску FFP2, яка не повністю захищає від інфекції, тому вона одягає ще одну, під першу. «Я розумію, що ризикую, але хтось повинен працювати», - каже вона. – Захисного одягу бракує, більша частина надходить від приватних донорів. Поставки нерегулярні. «Я хвилююся щодо своєї безпеки, говорить Падинич. – Я боюся захворіти. Але ще більше я боюся заразити COVID-19 мою сім'ю».

У тексті Associated Press ненав'язливо засуджується незавершена реформа української медицини і акцентується принизливо низька оплата праці медичних працівників. «Кобевко говорить, що її місячна ставка - $175, - яка відповідає нинішній мінімальній зарплаті, відображає загальне зневажливе ставлення до медичних професіоналів в країні, - йдеться в ньому. – Вона отримує щомісяця $25 доплати за важкі умови як працівниця інфекційної клініки. «Це демонструє неповагу уряду до нашої роботи, - говорить вона. – Така байдужість лякає не лише мене. Ми нічого не маємо і працюємо лише на ентузіазмі, але він добігає кінця».

Огляд підготував «Острів»