Скитська та Ґотська єпархії на теренах Руси-України
Чий Крим, наш? Якщо наш, то чому сьогоднішні українські Церкви не признаються до нашої церковної спадщини у Криму і на Півдні України?
Про це слушно питає голова Археологічної комісії Наукового товариства імені Тараса Шевченка в Європі, завідувач відділу в Інституті релігієзнавства у львівському Музеї історії релігії, доктор історичних наук Микола Бандрівський. За його словами, якщо Православна Церква України визнає свою спадкоємність від ранньохристиянських часів, то тоді чому й надалі святкує, разом із Москвою й усіма росіянами так зване «Володимирове хрещення».
Цю подію, із легкої руки ще царських (а отже відверто чужинських — прим. ред.) історіографів, українські клірики звикло відносять до 988 року. Але про нього практично повністю мовчать усі тогочасні європейські писемні джерела; дивина, та йо годі, чи не так?
Бо, якщо ПЦУ вже визнає, що їхня віра походить від канонічної (не аріанської) Скіфської єпархії, яка засадничо є християнською, то тоді чому не прийняти час її існування за час хрещення нинішніх земель України? Адже, це було більш як на півтисячі років раніше за доволі гіпотетичне «Володимирове хрещення».
«Про скіфів/скитів і ґотів ми чули, що таке єпархія — теж знаємо, а, от, що можемо сказати про Готську і Скіфську єпархії? Власне, це питання до владик українських Церков від мене як археолога. Адже, Ґотська єпархія, як всім відомо, виникла в Криму наприкінці III століття зі столицею у Фео-Доросі на Манґупському плато, а у VIII столітті Константинопольський Патріархат підніс її до рівня митрополії.
Вірянами ж Ґотської єпархії були представники різних етносів: скіфи, сармати, гуни, ґоти, алани, анти, булгари, мокшани та інші. Це було типовим для релігійного життя того часу. Щобільше, Ґотського єпископа Унілу висвятив сам святий Йоан Златоуст, а єпископ Вульфіла, теж ґот, який переклав Святе Письмо ґотською мовою, навіть був присутній на Константинопольському соборі у 381 році.
Ви скажете, що ґотська єпархія тому нами не згадується і не пропагується як спадок Української Церкви через те, що вона, хоч і належала до ранньохристиянських Церков, але сповідувала аріанство, яке було засуджене на Нікейському соборі 325 року. Але!.. Вельмишановні владики, ці теологічні та богословські нюанси — це ваші внутрішні дискусії. Для української ж держави, для її мирян, тут важливим є сам факт, що вже у дуже віддалені ранньохристиянські часи, близько 1700 років тому!
На Півдні сьогоднішньої України ми мали потужні церковні осідки, з керівниками яких — як із рівними та достойними — говорили й у Константинополі, і у Римі. Допускаю, що факт аріанської єресі у Ґотській єпархії для вас є більш визначальним і важливішим, аніж загальноісторичне значення Ґотської єпархії для давньоукраїнської історії. Тоді, чому ви не визнаєте і не пропагуєте релігійно-історичний спадок сусідньої — Скіфської єпархії, східна частина якої займала у III-VIII століттях майже всю сьогоднішню Одеську, прилеглі частини Херсонської та Миколаївської областей», — зауважує Микола Бандрівський.
Доктор наук наголошує на тому, що Скіфська єпархія від самих початків, сповідувала канонічний і правдивий Символ Віри та до Халкідонського собору (тобто до 451 року) була самовладною, незалежною в управлінні своїми церквами. І, лише собор у Халкідоні 28-м правилом підпорядкував Скіфську єпархію Константинопольському Патріархатові.
«А, крім того, за словами ранньохристиянського історика й візантійського адвоката Ермія Созомена, особливістю Скіфської єпархії було те, що у ній постійно зберігався старовинний звичай, згідно з яким, Церквами всієї провінції завжди управляв лише один єпископ. І, наостанок: наприкінці ІІІ-го століття згадується Євангелік — єпископ Скіфської єпархії, який управляв місцевими церквами при римському імператорові Діоклетіані (284-292 роки), тобто у часи найжорстокіших гонінь і переслідувань перших християн. Від цього часу й аж до середини VI століття поіменно відомо 12 єпископів Скіфської єпархії.
Ми не знаємо етнічного походження більшості з них, але про єпископа Феотима окремо сказано, що родом він, скіф. Вищенаведене свідчить про те, що: по-перше, ще задовго до «Володимирового хрещення» 988 року, на Півдні сучасної України були потужні ранньохристиянські єпархії — Готська, Скіфська та інші, від яких слід виводити першооснову сьогоднішніх Українських Церков; по-друге, керівники тих ранньохристиянських Церков на Півдні нинішньої України, були настільки освіченими й обізнаними у питаннях віровчення, що вони на рівних виступали на Вселенських соборах», — додає Микола Бандрівський.
Крім того, медіаагенція «Останній Бастіон» закликає читачів пам'ятати, що в античну добу назва Велика Скифія (Скитія, Скуфія) було розмите. Нею позначали всі невідомі еллінам землі сучасної Євразії у межиріччі Волги та Дунаю.
