«Смарагдові» слуги риштують в Україні «квартальний» необільшовизм
У гонитві за владою лівацьке керівництво України понад 100 років тому прирекло націю на погибель. Теперішня волію повторити цей шлях офіри.
Чому можна заарештувати бойового генерала і не можливо розібратися з прокурорами-інвалідами та моральними виродками? Саме така ситуація склалася нині в українській державі.
А проте, большевизм — це те, що знищило українську державу у другому десятиріччя XX століття. Анархія, втрата керованості, делегітимація військового керівництва — все це було.
Арештовувати бойових генералів й прощати усе тисячам дезертирів водночас, таке собі рішення. Зрозуміло, що дуже хочеться знайти крайніх і на них перекласти всю відповідальність.
Але біда в тому, що на цьому кораблі ми всі разом і результат буде для всіх один, якщо ж треба когось притягнути до відповідальності, — то необхідні показові гучні арешти. Почніть з російської агентури у владі, демонстративно посадіть Бойка і Ко!
Покладіть рилом в болото ненаситних прокурорів інвалідів і одразу відправте у ТЦК і СП; якщо треба — відстороніть недолугих генералів, розжалуйте і направте в окоп. Необхідні справжні дії, але не профанація під патріотичним соусом.
Автор цього тексту, аж ніяк не фанат ОТУвів і ОСУвів, але слід пам'ятати: головні кримінальні злочинці в армії путіна і гєрасімова. Розуміємо, що натовп просить жертв, божеволіє, большевізується, але здоровий глузд має спиняти гарячі голови.
Певно, для когось уже почалася політична боротьба, де втопити ближнього і вдарити ножем у спину важливіше, ніж протистояти вічному ворогу. Розуміємо, що у збаламученому інформаційному суспільстві слова фельдмаршала Бутусова і генералеси Безуглої вже є авторитетнішими, ніж слова фахових військовиків, особливо фронтовиків
Але нам зараз на передовій бракує воїнів і дій, а не слів, украй бракує. Бо про війну завжди легко говорити в теплих фотелях і важко її вести у брудному окопі...
У мирний час бувши членом комітету національної безпеки та оборони, керуючи безпековою аналітичною організацією, обрав долю окопного солдата-піхотинця, а не зручний штабний стільчик чи тепле крісло військового експерта. Повірте можливості були.
Говорити звісно не мішки носити. Тільки вороги самі не повмирають та порожні окопи ні захистити, ні втримати не можливо, коли у них бракує піхоти...
