Соціальний діалог по-полтавськи-2. Стадія поглиблення
Сподівань на швидке і справедливе розв’язання майнового конфлікту щодо права власності на приміщення навчально-методичного центру профспілок у місті Полтаві (вулиця Ляхова,1) ні у потерпаючої профспілкової сторони загалом, ні, зокрема, у автора попередньої публікації не було. І бути не могло.
Новоявлені рейдери – вожді і клерки Генеральної та Полтавської обласної прокуратур – представляють настільки одіозну структуру, що нам вдається утриматися від ненормативної лексики в її побіжній описовій характеристиці, лише згнітивши серце.
Чи можуть організації, маючи у своїх новітніх анналах діяння Піскуна, Шокіна, Пшонки, Зварича, Ківалова, розраховувати хоч би на формальну повагу як державні інституції?
Святослав Піскун: коли цьому генеральному довелося свого часу мазати п’яти з України, на продаж ним був виставлений елітний котедж у центрі «Буковеля», більше відомий у небідних колах під назвою «курник Піскуна»: трирівневий об’єкт з трьома спальнями і підігрівом підлоги, п’ятьма санвузлами, лижною кімнатою, сауною, меблями з натурального дерева і кришталевими люстрами та окремим будиночком для персоналу за вражаючу на 2013 рік ціну у майже 10 млн. грн.
Віктор Пшонка-Цезарь: це отой позер-нарцис у римській тозі, котрий не лише збезчестив добре ім’я богині правосуддя, хоч нам її цнота видавалася підозрілою ще задовго до Пшонки, а й особисто доклав чи не найбільше юридичних зусиль до революційного вибуху Майдану.
Віктор Шокін: цей пан з наближених до президента кіл продемонстрував таку відверто совкову ментальність, що Президентові довелося ледве не вибачатися за власну кадрову недалекоглядність.
Ігор Зварич: львівський суддя, колега наших прокурорів по правничому цеху, граючись, «наколядував» 1 млн. доларів і 2 млн. гривень.
Сергій Ківалов: яскравий представник «режиму Янека», засновник і ректор Одеської національної юракадемії – фабрики з підготовки фахівців корупції та полігону схем її апробації, співавтор антиукраїнського мовного закону Колесніченка-Ківалова, фальсифікатор президентських виборів 2014 року, цьому правнику оголошена наразі люстрація «ні гріє, ні знобить» - живе собі, як бобер у салі.
На момент роботи автора над матеріалом Ґуґл остаточно ще не визначився з фейковістю повідомлення про визнання діючого нині рейдера-генпрокурора Юрія Луценка персоною нон грата на цивілізованих правничих теренах. Злий язик Міхеіла Саакашвілі подейкує, що знову генпрокурор кудись вляпався – не впустили до літака на Штати. Поки що - no comments.
«Ми їхню поведінку засудили і до їхніх справ непричетні!», – масово відхрещується від заплямованих чим попало юридичних вождів (з ким, мовляв, не буває) недолюстрований прокурорський і судовий люд.
Знаєте, недоочищені наші, сумніватися у істинності фольклорних спостережень у нас теж немає підстав і, справді, «в сім’ї – не без вилупка» (навіть у взірцево святій компанії дюжини християнських апостолів знайшовся негідник – не на Паску буде згадано нечестивця!), але фігура Олега Кириченка на посаді заступника прокурора Полтавської області у 2004-200? та 2014 роках настільки колоритно-показова, що лишити її поза увагою ми просто не можемо.
Про його пубертатні пустощі з пластиковим фалосом перед відеокамерою, зловживання алкоголем і службовим становищем, кришування злочинності та неміряні «неподєтцкі» хабарі читайте і дивіться на сайті «Останнього бастіону» (http://bastion.tv/news/prokuror-bez-shtaniv-osoblivosti-roboti-prokuroriv-u-poltavi/). За неповний 2014 рік служби в облпрокуратурі Кириченко шість разів змінив житло, ненаситно додаючи йому квадратів і шику, обзавівся клаптиком заповідного лісу у 300 гектарів, Лексусом 600-LS гібридом, Мерседесом 550 AMG і Тойотою Ленд крузер 200.
Маючи у своїй «сім’ї» такого вилупка, як Олег Кириченко, ми б, на місці його колег з Полтавської обласної прокуратури, розійшлися по домівках без вихідної допомоги.
Еге ж, вже й розходяться! Кланова вседозволеність і безкарність, зверхність у ставленні до васального піплу, професійна бездарність призначенців, від яких усталений механізм викривленого судочинства вимагає не знань юриспруденції і, принаймні, совісті присяжних, а лизоблюдства і сліпого слідування паханському персту, надто далеко завели нашу юридичну публіку від фахових і етичних засад.
Даруйте, понесло автора на всеукраїнські узагальнення...
А полтавські місцеві наші справи кепські і поволі посуваються до елементарного мордобою у відповідності до плану дій, оголошеного на останній зустрічі членів президії облпрофради з командою безпардонних рейдерів. Тоді представник Федерації профспілок України у Верховній Раді, народний депутат України Сергій Каплін запевнив запопадливих поборників державних інтересів у єдиній можливості зайти до чужої профспілкової хати – тільки переступивши через тілесну іпостась народного депутата. Прогнозуємо нове «мамаєве побоїще».
До того йде, бо днями профспілки отримали чергову прокурорську лякачку – «претензію про зобов’язання звільнити приміщення». Стій-стій, це ж якою мовою з нами спілкуються? Загальновживане слово «претензія» походить від «претендувати на щось». От Ваші, пане законнику, «претензії на вседозволеність» – очевидні, Вам би ще про свої професійні «зобов’язання» подбати.
Окрім кондового канцеляриту про «законність» визнання ще «сімейним» судом Саші-Стоматолога під пшонківським прокурорським наглядом недійсними пунктів рішення Полтавської міської ради щодо права власності профспілок на побудоване ними ж приміщення, хизування розпорядженням Кабміну про закріплення будівлі за злидарями-прокурорами, яким тепер профспілки не дають виконувати обов’язки належним чином, лист містить «пропозицію звільнити зайняті приміщення за адресою: вул. Ляхова, 1, у місті Полтаві, шляхом виселення». Часу відміряли - до 13 квітня.
Про перебіг боїв у районі стадіону «Динамо», а їх, зважаючи на принципову позицію власників, не уникнути, ми ще поінформуємо. А зараз, доки не чути свисту сокири, трохи про моральний бік справи. Правознавцям слід зрідка нагадувати ази їхньої науки, аби вони хоч інколи припиняли шурхотіти наколядованим та погортали сторінки Конституції.
Навіть у найзатятішого службіста завжди є шанс не втратити людську подобу. Уявляєте, пане заступнику прокурора області, частина 2 статті 41 КК України у визначенні поняття «незаконний наказ або розпорядження» містить такий собі «пункт г): незаконними є накази або розпорядження, які пов’язані з порушенням конституційних прав і свобод людини й громадянина». Там ще пишуть, що «якщо особа не усвідомлювала й не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, яка віддала злочинний наказ чи розпорядження». Ми ж правильно розуміємо, що не байстрюкові гріх, а – батькові, і за наказ №21 від 06.03.2018 попало б Юрію Віталійовичу, а не Вам?
Був у Вас шанс, пане Савенко, зберегти реноме і дистанціюватися від колеги Кириченка. Уявляєте, скількох земляків Ви б змусили повірити у судову реформу, якби до листа шефу вставили рядок: «На живих людей не піду»? І в якого Сірка тепер очей позичатимете? Зможете без докорів сумління дивитися в очі двомстам тисячам членів профспілок, яких ви виганяєте з рідної хати? Забалакалися, даруйте, совість не належить до чеснот українського прокурорства.
Про що ще з Вами поговорити, гаранти демократії? І якою мовою? Кипить наш розум, праведним гнівом схарапуджений. Цитуємо чужого класика:
… Таитесь вы под сению закона,
Пред вами суд и правда — всё молчи!..
Но есть и божий суд, наперсники разврата!
Есть грозный суд: он ждет;
Он не доступен звону злата…
Це, пане заступнику прокурора області, – Лєрмонтов. Тільки, будь ласка, на Великдень хоч до Михайла Юрійовича без претензій.
Вадим Демиденко,
Полтава
