Сьогодні – Поминальний понеділок
Поминальний понеділок - день, коли православні віряни відвідують могили померлих родичів та близьких. У різних регіонах його називають по-різному - Про́води, Ра́довниця, Радуниця, Гробки́, Діди́…
Традиція Радовниці походить з язичницької доби і тісно пов’язана з давнім культом предків. У страродавніх слов’ян Радуницею (або «весняною радістю») називався, ймовірно, цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих, за давнім народним віруванням, мерці радіють, коли їх поминають добрим словом живі свояки та ще й приходять до них на їхні могили.
Заздалегідь перед Проводами прийнято відвідувати кладовище, щоб впорядкувати могилки родичів, насіяти квіти, посадити дерева. Здавна існує порядок, за яким, треба прибрати не лише на тих могилах, де поховані родичі, а й на тих, що лишилися без опікунів і є недоглянутими.
На жаль, роки радянського атеїзму спотворили древню традицію. І за часів Незалежності, коли люди почали навертатися до релігії, давній традицій і звичаїв, з’явилися натомість дуже своєрідні «традиції і звичаї», які нічого спільного з історією не мають. Так, тепер і на полтавських кладовищах зазвичай у цей день згадують рідних і близьких з обов’язковим застіллям, чого, звісно, у древніх традиціях ніколи не було. У той же час на Західній Україні, де релігійні традиції зберігалися навіть у радянський час, такого дикунства не побачиш і тепер. Люди приходять на кладовище, приносять квіти на могили, згадають рідних і близьких, спілкуються, а вже поминати зі спиртним ідуть додому, або збираються родинами на старих дворищах, де колись жили предки.
У нас же у другій половині понеділка багатьох уже… виносять з кладовищ, туди в «пошуках чарки» підтягуються і бомжі. Одне слово, добра традиція часто-густо перетворюється на доволі неприємне видовище, коли люди починають навіть забувати, чого вони прийшли на кладовище…
