Сьогодні минає 100-річчя з дня народження однієї з лідерів ОУН Ярослави Стецько
Слава Стецько мала блискучу європейську освіту – закінчила Мюнхенський університет, знала 9 іноземних мов.
Анна Музика – талановита випускниця Теребовлянської гімназії, що на Тернопільщині, на загальних зборах молоді, куди прийшли представники радянської влади, гучно проголосила промову про те, чому вона ніколи не вступить у комсомол. Їй було лише 18.
Тоді дівчину не арештували, та вже за декілька днів один священик попередив, що якщо вона не покине місто, її затримають. З цього дня почалася підпільна боротьба сміливої дівчини, яка закінчилася в 2003 році – де-юре в Незалежній Україні.
з 1938 року вона була членом ОУН. У 1943 році Ганна Музика була арештована Гестапо у Львові, потрапила в німецьку катівню. У 1944 році друзі допомогли звільнити її з тюрми на Лонцького і, за вказівкою Проводу ОУН, вона виїхала за кордон.
У цьому ж році Ганна вперше зустрілась із Ярославом Стецьком і, як писала, це було кохання з першого погляду. Ганна допомогла у звільненні пораненого Ярослава Стецька зі шпиталю у Чехії, який контролювали комуністи. Їй вдалось відвезти його в американську зону. Власне, Ярослав Стецько назвав її Славою. Це ім’я вона собі й взяла. У 1946 році Ярослав і Слава одружилися і почалось їхнє спільне життя, яке тривало 40 років, до дня смерті Ярослава Стецька від важкої хвороби. Подружжя часто змінювало місце проживання за кордоном із метою конспірації, розуміючи загрозу від радянських шпигунів.
Вона більшу частину життя прожила в еміграції біля великих людей. Жила поруч із Бандерою, іншими, розуміла ціну того, що зробив її чоловік для створення ОУН, ту невидиму частину, духовний стрижень організації. Ми це бачимо по документах.
«Бандерівці мали свою концепцію розвалу СРСР. Слава Стецько працювала над цим від початку і її чоловік зробив дуже багато. Я б сказав, що більше, аніж Бандера, який власне і доручив йому цю справу», – згадує письменник Ярослав Сватко.
Слава Стецько мала блискучу європейську освіту – закінчила правничий факультет Мюнхенського університету, магістр політичних наук, зі знанням англійської, німецької, французької, польської, іспанської, італійської, словацької, білоруської, хорватської мов, вихована у системі юнацтва ОУН, сформована провідниками ОУН, яка боролась в еміграції за незалежність України і розвал СРСР.
На Батьківщину повернулася лише влітку 1991-го року, ще до проголошення Незалежності України, та й то, під чужим ім’ям – її могли арештувати радянські каральні органи.
«ОУН вдалась до тактики створення багатьох фасадних організацій, через які можна було розбудовувати суспільне, українське, державне життя. Слава Стецько розуміла, що тоді Україна твориться, фактично, за духом СРСР, як і за змістом, щоб змінити державу, треба було створювати багато громадських середовищ, які б могли творити суспільні ініціативи, наповнювати їх українським змістом і суттю. Тому створення Ліги українських жінок, товариств імені Ващенка, молодіжних організацій, відновлення старих, які існували у міжвоєнний період – усе це робила Слава Стецько. КУН – це був її проєкт, щоб зайти у політичне життя, щоб створити структуру і втілювати ідеї», – наголошує історик Микола Посівнич в розмові з журналістами одного з видань...
Вона до останнього була трудоголіком, за часів депутатства ніколи не брала відпустку. Щоранку робила зарядку, плавала в басейні. В усьому відчувалася майже військова виправка – горда постава, акуратна зачіска, бездоганний макіяж, свіжий манікюр. З поганих звичок у неї була лише одна – любила міцну каву. А жіночою слабкістю – біжутерія. Не могла спокійно пройти повз гарні коралі чи каблучки. Але діамантів ніколи не мала – була справжньою, а не вдаваною безсрібницею.
З 1997 року була депутатом Верховної Ради України.
Славу Стецько знали прем'єр-міністри, президенти, високопосадовці різних країн світу. Вона очолювала Антибільшовицький блок народів. Керувала у Мюнхені розгалуженою структурою ОУН.
Померла Слава Стецько 12 березня 2003 року.
«Вона мала хворе серце й лікарі однієї з західних країн наполягали на операції, але «пацієнтка відмовилася від оперативного втручання через невідкладні справи на Батьківщині» – таким був останній запис її медичної книжки…
«Нехай забудеться моє ім’я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна», – сказала якось Слава Стецько.
