США — держава в занепаді: Чи має рацію Френсіс Фукуяма?
У травні 2026 року в Пекіні відбулася зустріч, яку багато експертів назвали символічною для нової геополітичної реальності.
Президент США Дональд Трамп прибув до Сі Цзіньпіна у ролі прохача. Очікування від саміту були вкрай низькими: Вашингтон шукав допомоги для виходу з іранської пастки, яку значною мірою сам і створив, а також стикався з внутрішньою інфляцією та падінням популярності президента.
Натомість Китай демонстрував упевненість — роком раніше Пекін успішно змусив Вашингтон відступити у торговельній війні.
Френсіс Фукуяма, один із найвпливовіших американських політологів, у своєму відео та есе «What Xi Knows That Trump Doesn't» назвав те, що відбувається, «болісним і принизливим» видовищем.
Для нього це не просто невдалий саміт, а яскрава ілюстрація відносного занепаду Сполучених Штатів як великої держави.
Симптом занепаду
Ключовий момент, на який звертає увагу Фукуяма, — не стільки конкретні результати переговорів (їх було небагато), скільки сам симптом занепаду. Сі Цзіньпін згадав «пастку Фукідіда» — класичний сценарій, за якого держава, що зростає (Китай), неминуче вступає в конфлікт із домінуючою державою (США).
Пекін недвозначно висловив сподівання, що Америка, яка «втрачає позиції», «ввічливо» поступиться місцем Китаю. Трамп, як зазвичай, сприйняв це як підтвердження власної риторики про те, що Америка занепала за президентства Байдена, а за нього знову стала «великою».
Китайці ж, на думку Фукуями, чудово розуміють протилежне: американський занепад є прямим наслідком політики Трампа з 2016 року. Це не випадковість, а системний процес.
У чому саме проявляється занепад?
Фукуяма виділяє кілька ключових чинників:
1. Поляризація суспільства
Трамп не просто скористався вже наявними тріщинами — він радикально їх поглибив. Замість консолідації нації навколо стратегічних викликів, насамперед китайського, країна занурилася у внутрішню війну всіх проти всіх.
2. Наука і технології
Скорочення фінансування фундаментальних досліджень та атаки на провідні університети, які залишаються головними центрами глобального інноваційного домінування США, є самогубною політикою в епоху технологічних перегонів із Китаєм.
3. Союзники та репутація
Відмова від традиційних альянсів на користь транзакційного підходу «Америка понад усе» послабила мережу партнерств, яка десятиліттями була головною перевагою Вашингтона над авторитарними режимами. Союзники почали сумніватися в надійності американських гарантій.
4. Сприйняття у світі
Для багатьох країн Глобального Півдня і навіть частини еліт у Європі та Азії американська модель демократії перестала бути беззаперечно привабливою. Китай демонструє альтернативу: авторитарний контроль, квазиринкову економіку та вражаючі технологічні успіхи.
Контекст 2026 року
Трамп перебуває на другому президентському терміні. Його політика призвела до того, що Китай зміг зміцнити свої позиції в Індо-Тихоокеанському регіоні, тоді як Вашингтон виглядав роз'єднаним і непередбачуваним. Спроби тиску на Пекін через Тайвань, митні тарифи та проблему прекурсорів фентанілу не дали серйозних результатів.
Пекін діяв із розрахунком на довгу перспективу, розуміючи, що час працює на нього.
Критичний погляд
Аналіз Фукуями є жорстким і, безумовно, позасистемним в американському політичному контексті — це голос ліберального істеблішменту, розчарованого популізмом. Не всі погодяться з тезою, що занепад розпочався саме з Трампа, адже багато процесів — деіндустріалізація, державний борг, культурні війни — мають значно глибше коріння.
Однак важко заперечити, що внутрішня поляризація стала одним із головних гальм американської зовнішньої політики.
Водночас Китай також стикається із серйозними викликами: демографічною кризою, уповільненням економічного зростання, технологічною залежністю у низці критичних сфер та зростаючою міжнародною недовірою через агресивну дипломатію.
Занепад США не означає автоматичної перемоги Китаю.
Геополітичний висновок
Ми спостерігаємо класичний перехідний період у міжнародній системі. Після «кінця історії» 1990-х років і однополярного моменту 2000-х світ повертається до жорсткої конкуренції великих держав.
США залишаються найпотужнішою країною за сукупністю військових, технологічних та фінансових можливостей, однак поступово втрачають структурну перевагу — здатність формувати глобальний порядок денний без значних витрат.
Головне питання тепер полягає не в тому, хто сильніший, а в тому, хто краще управляє власним занепадом або піднесенням.
Китай демонструє стратегічне терпіння та єдність еліт. Америка — глибоку внутрішню роз'єднаність, яка перетворює зовнішню політику на продовження внутрішньої війни.
У своєму аналізі Фукуяма звучить тривожно й песимістично. І саме в цьому його цінність: навіть якщо не погоджуватися з його діагнозом повністю, ігнорувати симптоми було б нерозумно.
В епоху, коли ядерні держави балансують на межі, внутрішня єдність та інституційна стійкість стають найважливішим стратегічним активом. Той, хто його втратить, ризикує програти не одну битву, а цілу історичну епоху.
