«Сталевий дід» — Нільс Ґустаф Гоканссон
Йому було 66 років, воли став позаконкурсним учасником перегонів Sverigeloppet, проїхавши всю відстань швидше за всіх. Це справжній рекорд!
1951 року у Швеції оголошено про найдовшу та найпрестижнішу велогонку в історії місцевого спорту. Учасники мали подолати дистанцію у 1800 кілометрів, стартувавши у найпівнічнішому місті країни — Гапаранді (на кордоні з Фінляндією) та фінішувати у найпівденнішому — Істаді.
Понад тисячу спортсменів із різних куточків скандинавського королівства захотіли взяти участь у змаганні. Вирішив взяти участь і 66-річний фермер Ґустаф Гоканссон. Він не був гонщиком, але велосипедистом, який полюбляв довгі подорожі.
Проте відбір був дуже суворим і лише 50 осіб виявилися допущеними колегією суддів до перегонів. Однією з головних умов був вік велосипедистів — не старше 40 років; заявку літнього фермера сприйняли як курйоз, але Ґустаф був непохитний.
Так, 50 спортсменів вирушили до Гапаранди потягом, їх оточили увагою тренери, лікарі та механіки. Перед початком змагань велогонщики відпочили та були сповнені сил.
Ґустаф, який жив на півдні Швеції та не мав грошей на поїзд, довго не роздумував — сів на велосипед і поїхав на північ, здолавши понад 1500 км своїм ходом. Організатори перегонів просто не повірили цьому, коли Гоканссон знову звернувся до них за дозволом брати участь у перегонах.
Йому відповіли наступне: «Відпочивайте у своєму кріслі та бережіть здоров'я». Здавалося б, що міг заперечити дивакуватий старигань на старенькому велосипеді?
До учасників його не зарахували та номер не видали. Тоді він намалював свій власний і одягнув поверх одягу — великий круглий нуль, стартувавши самостійно, за кілька хвилин після останнього гонщика.
Позаяк Ґустафа не включили до загального заліку, він вирішив їхати за власними правилами та не зупинятися на відпочинок. І вперше поспав 3 години на лавці e центрі якогось селища лише на третій день шляху; таким чином, оскільки він їхав взагалі без зупинок, то одразу вийшов у лідери перегонів.
Репортери написали про Гоканссона у газетах і скоро вся Швеція дізналася історію цього невисокого стариганя із номером «нуль» на грудях. Одна з газет запропонувала Ґустафу вести дорожній щоденник, на що він охоче погодився.
Дедалі більше людей дізнавалися про нього і за кілька днів велосипедиста зустрічали натовпи захоплених людей фактично в кожному населеному пункті на шляху. У газетах його прозвали «Stålfarfar» (буквальний переклад зі шведської — «Сталевий дід»); це прізвисько закріпилося за Ґустафом до кінця життя.
Тим часом на четвертий день змагання Гоканссон записав у своєму щоденнику: «Я ніколи у своєму житті не почував себе краще, ніж зараз. Які чудові люди у нашій країні! І які гарні дівчата!..».
У місті Сьодергамн після подолання 251 кілометру шляху поліція попросила гонщика пройти медичний огляд. Лікарі розвели руками — Ґустаф був у чудовій фізичній формі й справді міг брати участь у змаганні на загальних засадах.
«Сталевий дід» проїхав всю трасу за 6 днів, 14 годин та 20 хвилин, фінішувавши на 24 години раніше за офіційного лідера Леннарта Гьортвалла. На той час Ґустаф поспав, загалом, лише 10 годин!
Гоканссон приїхав би до Істада і раніше, але за десяток кілометрів до фінішу з його велосипедом сталася єдина за майже 3000 км шляхи несправність — він пробив камеру. «Немає часу на ремонт», — вирішив спортсмен і пішов пішки.
На велосипед він сів за пару кілометрів до фінішу, перетнувши межу зі спущеним колесом. Тисячі людей зустрічали «Сталевого діда» оплесками в Істаді, засипаного квітами Ґустафа підняли на руки й тріумфально внесли до центру міста, де кожен жадав із ним сфотографуватися.
Наступного дня після закінчення перегонів Гоканссон був запрошений на авдієнцію до шведського короля Ґустафа VI Адольфа, який хотів особисто познайомитися із переможцем. Але навіть тепер судді не визнали перемоги стариганя.
Люди надсилали «Сталевому діду» сотні подарунків, зокрема гроші, знаючи, що Ґустафу не вручили офіційну нагороду. То справді був загальний народний протест проти відсталості офіційного спорту.
Серед сотень листів, які прості шведи писали у ті дні Гоканссону, є й такі слова: «Я — Вашого віку, любий Ґустафе, і я був старим, доки не дізнався про Вас. Але тепер, завдяки Вам, я почуваюся знову молодим, здоровим та щасливим. Благослови Вас Бог!».
Після цієї неймовірної історії виробники велосипедів та автомобілів почали використовувати ім'я «Stålfarfar» у рекламі своєї продукції та платили Гоканссону непогані на ті часи гроші. Він ще кілька разів брав участь у невеликих велосипедних перегонах, які організовував концерн «Volvo»; виграти, щоправда, не зумів, але показав чудовий для свого віку результат.
1959 року, відзначивши сімдесят четвертий день народження, Ґустаф сідає на велосипед і вирушає на південь — через всю Європу до Святої Землі. Він подолав понад 1000 км, схуднувши за цей час на 16 кілограмів.
Шлях був непростим. Ґустаф побував у Палестині, де тоді було неспокійно, проїхав долиною річки Йордан — від Єрихону до Єрусалиму, а повернувшись на батьківщину, Гоканссон продовжив свою велоподорож, щоправда, тепер його маршрут пролягав різними куточками провінційної Швеції.
І саме в цей час розкрився ще один талант та захоплення старого велопаломника — спів. У нього, попри літній вік, виявився соковитий, високий тенор!
Настільки легко і красиво звучали його пісні, що навіть без знання мови мимоволі захоплювалися їхньою мелодикою та енергійністю. Ґустаф виконував релігійні співи, псалми, народні шведські пісні, та ще й сам складав нові!
На сьогодні відомо, наприклад, про північний вальс «Stålfarfar». Ще за життя Ґустафа було випущено кілька платівок, дідусь навіть був офіційно зареєстрований, як найстаріша у світі людина, що записується у студії.
Гоканссон їздив велосипедом по будинках для людей похилого віку, провінційним клубам, кірхам, де організовував зустрічі, давав концерти, розповідав про подорож Святою Землею, проповідував. Довгий час він підробляв поштовому, розвозячи газети велосипедом.
Востаннє він сів на велосипед у віці 98 років — поки ноги дозволяли рухати педалі; співав і записувався до столітнього віку. У день сторіччя особисто вручив королеві свою нову платівку!
Дружина Ґустафа Марія, вірна соратниця, яка все життя підтримувала його любов до активності, померла у віці 105 років. «Сталевий дід» пережив її на рік, пішовши у засвіти 9 червня 1987 року у віці 102 років.
Водночас «Останній Бастіон» нагадує своїм читачам про те, що забутий бельгійський геній спроєктував інтернет ще у XIX столітті. Поль Отлé у 1895 році описав ідею «універсальних бібліотек», яка пізніше лягла в основу міжнародної цифрової мережі.
