Судові заборони на символіку дивізії «Галичина» – правда та міфи
Чи варто взагалі забороняти традиційну символіку прикриваючись «боротьбою з нацизмом»?
Внимание! Русская версия находится ниже.
27 травня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва «з приводу» символіки дивізії «Галичина» спровокувало черговий етап ідеологічного протистояння в Україні. Блискавично почали з’являтися численні заяви на кшталт: «Суд визнав символіку дивізії «Галичина» нацистською і заборонив її», з відповідними коментарями і оціночними судженнями, в залежності від позиції їх авторів.
Для початку, варто сказати декілька слів про саму справу, приводом до якої став висновок Українського інституту національної пам’яті, що «символіка дивізії «Галичина» не є націонал-соціалістичною, а значить – забороненою» (висновок можете побачити тут). Суд розпочався ще в середині 2017 року, тобто тягнувся більше 2,5 років. Тодішній голова УІНП пан В’ятрович, який є відповідачем по цій справі, за цей час встиг втратити посаду і стати депутатом Верховної ради. Для мене загадка, чому в принципі рядова справа тягнулася так довго часу. Знаю тільки те, що пан В’ятрович постійно ігнорував офіційні виклики на судові засідання. Не з’явився він і на останньому, 27 травня 2020 року, хоча мав зробити це обов’язково. Навіть пресслужба згаданого суду зазначила, що він «не з’являвся на них (судові засідання – Р.П.) протягом всього строку розгляду справи». М’яко кажучи, дуже дивна позиція, особливо від людини, яка має плекати українську національну пам'ять. Втім, залишимо це на совісті цього пана.
Тепер давайте подивимось, що саме вирішив суд. В рішенні сказано: «Визнати протиправними дії Українського інституту національної пам'яті та Голови Українського інституту національної пам'яті по наданню висновку про те, що символіка 14-ї гренадерської дивізії військ СС "Галичина" (1-ї Української дивізії УНА), відповідно до українського законодавства, не є символікою націонал-соціалістичного тоталітарного режиму, поширення або використання якої в Україні заборонено».
І другим пунктом суд заборонив УІНП поширювати свій попередній висновок, що символіка дивізії не є націонал-соціалістичною.
Для аналізу даної постанови суду я окремо звернувся до кількох незалежних практикуючих юристів. Всім їм кинулася в око певна безглуздість даного рішення. З одного боку суд заборонив УІНП офіційно заявляти, що символіка дивізії «не є націонал-соціалістичною». І тому, з точки зору логіки, вона такою є. Але з іншого боку, самі судді цього не стверджували!
Ба більше, в рішенні бачимо важливу ремарку – «в іншій частини позивних вимог відмовити». А що ж то були за вимоги? Тут настає саме цікаве, бо це – заборона УІНП здійснювати «пропаганду символіки стосовно дивізії СС "Галичина"». Отже, з цього слідує не менш парадоксальний висновок: символіка дивізії ніби є націонал-соціалістичною, бо УІНП не можна цього офіційно заперечувати, але одночасно тому ж УІНП дозволено її пропагувати. Звучить абсурдно, чи не так?
Взагалі, складається враження, що списи в цій справі ламаються не навколо символіки дивізії, а навколо повноважень УІНП. Нібито, суд вважає його не правомочним трактувати закони. Це певною мірою дивно, оскільки за постановою Кабміну, УІНП «є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури і який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу…. У своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства». Тобто це явний удар по престижу УІНП, представники якого вже заявили, що будуть подавати апеляцію. Тому мабуть скоро ми побачимо наступний раунд в цій справі.
Правовий статус символіки дивізії «Галичина» станом на зараз
Дана постанова суду жодним чином не вказує на те, що символіка дивізії «Галичина» є забороненою. Бо головне значення в цій справі має не рішення даних суддів, а закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». В ньому в статті 1 пункт 5 чітко перераховані заборонені символи. Емблеми дивізії «Галичина» в тому переліку не має. З цього слідує, що наразі символіка дивізії не є такою, що підпадає під діючий закон про заборону пропаганди тоталітарних режимів. І на цьому в цій дискусії можна ставити крапку.
Проте і тут є один цікавий нюанс. До символіки дивізії відноситься не лише емблема галицького лева з трьома коронами чи без них (якщо брати петличній варіант), але і стандартні відзнаки військ СС на уніформі, які носили дивізійники. Це кокарда «мертвої голови» на головних уборах, нарукавний орел зі свастикою і руни СС на касці. Це була обов’язкова символіка організації СС та військ СС (як червона зірка на пілотках РСЧА). І згідно, з діючим законом в Україні вона є забороненою. То ж можливо, судді керувалися тим, що в поєднанні з зазначеними емблемами, «загальний комплекс символіки» дивізії «Галичина» дійсно не відповідає закону?
Втім, такі деталі зазвичай залишаються поза увагою громадськості. В суспільній уяві ця справа пов’язана виключно «з золотим левиком».
Можливі наслідки і потенційний правовий колапс
Деякі оглядачі зазначили, що в майбутньому на підставі цього судового рішення може «з’явитися можливість добиватися заборони використання символіки дивізії «Галичина» на території України». Очевидно, що мова йде саме про «лева», який давно вже муляє око усім ворогам України». Ці сподівання пов’язані з потенційною зміною діючого закону. Так, прямо зараз в одному з комітетів ВР розглядається проект правок до вказаного закону. Зокрема, в ньому перераховані чисельні символи, які додатково пропонується заборонити:
«е) символіка, зображення, написи, присвячені військово-поліційній організації Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії( НСДАП) – «СС» (включаючи підрозділи Ваффен-СС) (Schutzstaffel), а також символіка всіх підрозділів СС (включаючи підрозділи Ваффен-СС);
є) символіка, зображення, написи, присвячені штурмовому управлінню «СА» (Sturmabteilung) Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП);
ж) символіка, зображення, написи, присвячені таємній державній поліції «Гестапо» (Geheime Staatspolizei) Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП);
з) символіка, зображення, написи, присвячені внутрішньопартійній службі безпеки «СД» (Sicherheitsdienst Reichsführer-SS) Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії (НСДАП)».
Я свідомо навів повний перелік, що б показати цей доволі дивний набір, як для держави Україна. Наприклад, я вже тривалий час займаюся військовою історією, але жодного разу не бачив публічної демонстрації не лише в Україні, але і в інших країнах символіки чи написів «СА», «Гестапо» чи «СД». На жаль, автори цих законодавчих правок дуже поверхово розбираються в історії, інакше б знали, що гестапо взагалі немало ніякої спеціальної символіки, а єдиним символом «СД» були дві латинські літери «SD», нашивку з якими на рукаві носили службовці цієї організації. Сьогодні скорочення «SD» є загально вживаним в усьому світі, приклади можна подивитися ось тут. То ж, прагнуть заборонити вживання цього скорочення в Україні?
Цей ліричний відступ я зробив для того, щоб показати, що дані правки мають за мету тільки одне – скопом протащити в переліку заборонених символів емблему дивізії «Галичина» – «лева». Втім, тут ми маємо ще один цікавий нюанс. Емблеми добровольчих частин військ СС зазвичай розроблялися на основі традиційних геральдичних символів тих територій, звідки походили добровольці. Ніякої «націонал-соціалістичної» символіки вони не містили. Наприклад, символом 21-ї гірської дивізії військ СС «Скандербег» був двоголовий орел, який сьогодні міститься на гербі і прапорі Албанії. А ягелонський хрест, який використовувався в 30-й білоруський дивізії військ СС, сьогодні ви побачите на гербі Литви. На емблемі французької дивізії «Шарлемань» ми бачимо поєднання трьох французьких геральдичних ліній (старовинний герб Франції) та німецького орла. Емблемою 29-ї італійської дивізії військ СС була фасція, стилізовані зображення якої наразі активно використовуються в емблемах багатьох українських силових відомств. Я вже мовчу про вольфсангель, який в тому чи іншому вигляді сьогодні міститься в гербах кількох німецьких міст і комун. Емблема «Галичини» якраз з цього переліку. То ж вважати всі ці історичні символи націонал-соціалістичними, і вимагати їх тотальної заборони може тільки або дуже недалека людина, або людина взагалі без історичної освіти.
Звісно, якщо прийняти всі ці вказані правки, то це призведе до правового колапсу, коли наші поліцейські будуть бігати з кримінальними провадженнями за албанськими або литовськими дипломатами чи спортсменами, звинувачуючи їх в використанні забороненої символіки. До речі, керуючись цією логікою, то такий улюблений багатьма критиками дивізії «Галичина» російський прапор теж потрібно заборонити. Оскільки в Другу світову війну його використовувала Російська визвольна армія (РОА), яка була спочатку колаборуючою, а згодом союзною до Німеччини, з усіма наслідками. Проте цей прапор чомусь забули вказати, мабуть свідомо. Так само, як і наш український тризуб, який в роки Другої світової був емблемою Української національної армії, Українського визвольного війська, і який широко використовували в українських батальйонах шуцманшафта. Втім внести державний герб до переліку заборонених символів у авторів правок духу не вистачило.
Тому коментувати весь цей абсурд навіть сенсу немає. Як немає жодних історичних і правових підстав забороняти символіку дивізії «Галичина» – галицького лева з трьома коронами. До речі, в даному випадку нам потрібно взяти приклад з інших країн, зокрема США, Канаду, Великобританію, Австралію. В жодній з них галицький лев не є забороненим символом. Він використовується на українських військових меморіалах, похованнях і в символіці українських комбатантських організацій. На громадських заходах його демонструють публічно, і ніяких проблем це не викликає.
Хто винен і що робити?
Загалом, вся ця справа є черговим прикладом політики подвійних стандартів в історичній пам’яті. Якщо ми вважаємо дивізійників зрадниками і колаборантами, то нехай тоді і українці в радянській армії також вважаються зрадниками і колаборантами. Бо СРСР для українських земель був таким самим окупантом, як і Німеччина. В нас люблять згадувати, що біля 6 мільйонів українців воювали в лавах Червоної армії. І, звісно, серед них були такі, які йшли туди добровільно, особливо в 1941 році, коли чимало комсомольців, що не знали іншого світогляду, крім радянського, записувалися до війська. Проте, так само були і мільйони тих, яких заганяли в РСЧА силоміць, шляхом примусової мобілізації. В той же час, більшість вояків дивізії «Галичина» були добровольцями.
В нас люблять казати, що українці в РСЧА воювали «за визволення України від фашизму». Так і добровольці дивізії «Галичина» воювали, щоб захистити свої родини від комуністичного терору, і крім цього – спробувати здобути українську державність. В квітні 1945 року вони принесли присягу на вірність Україні. Звісно, для багатьох сучасних політиків само слово «присяга» звучить якимось безглуздям – ну яка присяга, коли можна зрадити національні інтереси і забезпечити собі безбідне існування? Втім для більшості дивізійників слова присяги не були пустим звуком, що і підтвердило їх подальше життя і праця в ім’я України. Як на початку 50-х років писав дивізійник Ярослав Войтович: «Час іде вперед і обов’язком молоді є жити будучиною й мати точно означену мету в житті. Цю мету більшість з нашого ланцюга, молодих старшин, ховає глибоко в своїх вояцьких серцях: «Ще раз зі зброєю в руках боротися за волю України!»».
Ми не маємо права забувати, що люди тоді жили зовсім в інших умовах, ніж ми зараз, і світ бачили і оцінювали не так, як ми. І тому міряти їх вчинки з точки зору сьогодення, в вищому ступені нерозумно і неправильно. Як неправильно вирішувати це питання однобічно, не знаючи ні деталей, ні контексту.
Найкращим рецептом для України сьогодні є офіційно засудити співпрацю з усіма окупантами, потім відразу «амністувати» вояків-учасників Другої світової війни у лавах німецьких військ і РСЧА, визнавши їх учасниками бойових дій, з усіма пільгами і статусами. А оскільки дивізійники приносили присягу на вірність Україні, то вони також мають бути визнаними учасниками національно-визвольної боротьби, на рівні з вояками УПА.
Після цього всім нам можна буде спокійно рухатися далі в розбудові єдиного, громадянського суспільства, і в поверненні втрачених територій на Сході і Криму. Зрозумівши нарешті, що Друга світова закінчилася 75 років тому, і що перед країною і світом наразі стоять куди більш актуальні проблеми, ніж визначення легітимності історичного вибору наших дідів з точки зору сучасного ліберального світогляду. І що всі ці «історичні війни» мають на меті лише одне – маніпулювання суспільною думкою на користь третіх, ворожих сил, і жодної користі українській державі не приносять.
Суд «обязывает», но «не запрещает» – к вопросу о судебном решении касательно символики дивизии «Галичина»
Судебные запреты символики дивизии «Галичина» – правда и мифы. И стоит ли вообще запрещать традиционную символику, прикрываясь «борьбой с нацизмом»?
27 мая 2020 года решение Окружного административного суда города Киева касательно символики дивизии «Галичина» спровоцировало очередной этап идеологического противостояния в Украине. Молниеносно начали появляться многочисленные заявления в стиле: «Суд признал символику дивизии «Галичина» нацистской и запретил ее», с соответствующими комментариями и оценочными суждениями, в зависимости от позиции их авторов.
Для начала, стоит сказать несколько слов о самом судебном деле, поводом к которому стал вывод Украинского института национальной памяти, что «символика дивизии «Галичина» не является национал-социалистической, а значит – запрещенной» (вывод можно увидеть здесь). Суд начался еще в середине 2017 года, то есть тянулся больше 2,5 лет. Тогдашний председатель УИНП господин Вятрович, который является ответчиком по этому делу, за это время успел потерять должность и стать депутатом Верховной Рады. При этом он постоянно игнорировал официальные вызовы на судебные заседания. Не явился он и на последнее, 27 мая 2020 года, хотя должен был сделать это обязательно. Даже пресс-служба упомянутого суда отметила, что он «не появлялся на них (судебных заседаниях – Р.П.) в течение всего срока рассмотрения дела». Мягко говоря, очень странная позиция, особенно от человека, который должен оберегать украинскую национальную память. Впрочем, оставим это на совести данного господина.
Теперь давайте посмотрим, что именно решил суд. В решении сказано: «Признать противоправными действия Украинского института национальной памяти и главы Украинского института национальной памяти по предоставлению вывода о том, что символика 14-й гренадерской дивизии войск СС «Галичина» (1-й Украинской дивизии УНА), согласно украинскому законодательству, не является символикой национал-социалистического тоталитарного режима, распространение или использование которой в Украине запрещено».
И вторым пунктом суд запретил УИНП распространять свой предыдущий вывод, что символика дивизии не является национал-социалистической.
Для анализа данного постановления суда я специально обратился к нескольким практикующим юристам. Всем им бросилась в глаза определенная нелепость данного решения. С одной стороны суд запретил УИНП официально заявлять, что символика дивизии «не является национал-социалистической». И поэтому, с точки зрения логики, она такова. Но с другой стороны, сами судьи этого не утверждали!
Более того, в решении видим важную ремарку – «в другой части исковых требований отказать». А что же это были за требования? И здесь наступает самое интересное. Поскольку это требование запретить УИНП осуществлять «пропаганду символики относительно дивизии СС "Галичина"». Итак, из этого следует не менее парадоксальный вывод: символика дивизии вроде является национал-социалистической, раз УИНП нельзя этого официально отрицать, но одновременно УИНП разрешено ее пропагандировать. Звучит абсурдно, не так ли?
Вообще, складывается впечатление, что копья в этом деле ломаются не вокруг символики дивизии, а вокруг полномочий УИНП. Якобы, суд считает его неправомочным рассматривать и трактовать законы, с предоставлением соответствующих выводов. Это в определенной степени странно, поскольку по постановлению Кабмина, УИНП «является центральным органом исполнительной власти, деятельность которого направляется и координируется Кабинетом Министров Украины через Министра культуры и реализовывает государственную политику в сфере восстановления и сохранения национальной памяти Украинского народа.... В своей деятельности руководствуется Конституцией и законами Украины, указами Президента Украины и постановлениями Верховной Рады Украины, принятыми в соответствии с Конституцией и законами Украины, актами Кабинета Министров Украины, другими актами законодательства». То есть это явный удар по престижу УИНП, представители которого уже заявили, что будут подавать апелляцию. Видимо, скоро мы увидим следующий раунд в этом деле.
Правовой статус символики дивизии «Галичина» по состоянию на сейчас
Данное постановление суда никоим образом не указывает на то, что символика дивизии «Галичина» запрещена в Украине. Потому что главное значение в этом деле имеет закон «Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрет пропаганды их символики». В нем в статье 1 пункт 5 четко перечислены запрещенные символы. Эмблемы дивизии «Галичина» в том перечне нет. Из этого следует, что пока символика дивизии не является такой, что подпадает под действующий закон о запрете пропаганды тоталитарных режимов. И на этом в данной дискуссии можно ставить точку.
Однако и здесь имеется один интересный нюанс. К символике дивизии относится не только эмблема галицкого льва с тремя коронами или без них (если брать петличный вариант), но и стандартные отличия войск СС на униформе, которые носили солдаты дивизии. Это кокарда «мертвой головы» на головных уборах, нарукавный орел со свастикой и руны СС на каске. Это была обязательная символика организации СС и войск СС (как красная звезда на пилотках РККА). И согласно действующему закону, в Украине она запрещена. Так может быть, судьи руководствовались тем, что в сочетании с указанными эмблемами, «общий комплекс символики» дивизии «Галичина» действительно не соответствует закону?
Фото 2 «Галицкий лев» и орел СС на рукаве солдатского кителя
Впрочем, такие детали обычно упускаются, и в общественном сознании это дело связано исключительно «с золотым львом».
Возможные последствия и потенциальный правовой коллапс
Некоторые обозреватели отметили, что в будущем на основании этого судебного решения может «появиться возможность добиваться запрета использования символики дивизии «Галичина» на территории Украины». Очевидно, что речь идет именно о «льве», который давно уже мозолит глаза всем врагам Украины. Эти надежды связаны с потенциальным изменением действующего законодательства. Так, прямо сейчас в одном из комитетов Верховной Рады рассматривается проект правок к указанному закону. Среди прочего, в нем перечислены многочисленные символы, которые дополнительно предлагается запретить:
«е) символика, изображения, надписи, посвященные военно-полицейской организации Национал-социалистической немецкой рабочей партии (НСДАП) - "СС" (включая подразделения Ваффен-СС) (Schutzstaffel), а также символика всех подразделений СС (включая подразделения Ваффен-СС);
е) символика, изображения, надписи, посвященные штурмовым отрядам «СА» (Sturmabteilung) Национал-социалистической немецкой рабочей партии (НСДАП);
ж) символика, изображения, надписи, посвященные тайной государственной полиции «Гестапо» (Geheime Staatspolizei) Национал-социалистической немецкой рабочей партии (НСДАП);
с) символика, изображения, надписи, посвященные внутрипартийной службе безопасности «СД» (Sicherheitsdienst Reichsführer-SS) Национал-социалистической немецкой рабочей партии (НСДАП)».
Я сознательно привел полный перечень, чтобы показать этот довольно странный набор, как для государства Украина. Например, я уже долгое время занимаюсь военной историей, но ни разу не видел публичной демонстрации не только в Украине, но и в других странах символики или надписей «СА», «Гестапо» или «СД». К сожалению, авторы этих законодательных поправок очень поверхностно разбираются в истории, иначе бы знали, что гестапо вообще не имело никакой специальной символики, а единственным символом «СД» являлись две латинские буквы «SD», нашивку с которыми на рукаве носили служащие этой организации. Сегодня сокращение «SD» широко применяется во всем мире, примеры можно увидеть здесь. Так что, стремятся запретить использование этого сокращения в Украине?
Это лирическое отступление я сделал для того, чтобы показать, что данные правки имеют целью только одно – скопом протащить в перечень запрещенных символов эмблему дивизии «Галичина» – «льва», замаскировав его в длинном списке. Впрочем, здесь мы имеем еще один интересный нюанс. Эмблемы добровольческих частей войск СС обычно разрабатывались на основе традиционных геральдических символов тех территорий, откуда происходили добровольцы. Никакой «национал-социалистической» символики они не содержали. Например, символом 21-й горной дивизии войск СС «Скандербег» был двуглавый орел, который сегодня находится на гербе и флаге республики Албания. А Ягеллонский крест, который использовался в 30-й белорусский дивизии войск СС, сегодня вы увидите на гербе Литвы. На эмблеме французской дивизии «Шарлемань» мы видим сочетание трех французских геральдических лилий (старинный герб Франции) и немецкого орла. Эмблемой 29-й итальянской дивизии войск СС была фасция, стилизованные изображения которой сейчас активно используются в эмблемах многих украинских силовых ведомств. Я уже молчу о вольфсангеле, который в том или ином виде сегодня содержится в гербах нескольких немецких городов и коммун. «Лев» «Галичины» как раз из этого перечня. Так что считать все эти исторические символы национал-социалистическими, и требовать их тотального запрета может только или очень недалекий человек, или человек вообще без исторического образования.
Конечно, если принять все эти указанные правки, то это приведет к правовому коллапсу, когда наши полицейские будут бегать с криминальными производствами за албанскими или литовскими дипломатами или спортсменами, обвиняя их в использовании запрещенной символики. Кстати, если руководствоваться этой логикой, то такой любимый многими критиками дивизии «Галичина» российский флаг тоже нужно запретить. Поскольку во Вторую мировую войну его использовала Русская освободительная армия (РОА), которая была сначала коллаборационистской силой, а затем – союзной Германии, со всеми последствиями. Однако этот флаг почему-то забыли указать, пожалуй, сознательно. Так же, как и наш украинский Тризуб (Трезубец), который в годы Второй мировой являлся эмблемой Украинской национальной армии (УНА), Украинского освободительного войска (УВВ), и широко использовался в украинских батальонах шуцманшафта. Впрочем, внести государственный герб в перечень запрещенных символов у авторов правок духу не хватило.
Поэтому комментировать весь этот абсурд даже смысла нет. Как нет никаких исторических и правовых оснований запрещать эмблему дивизии «Галичина» – галицкого льва с тремя коронами. Кстати, в данном случае нам нужно следовать примеру других стран, в частности США, Канады, Великобритании, Австралии. Ни в одной из них галицкий лев не является запрещенным символом. Он используется на украинских воинских мемориалах, захоронениях и в символике украинских комбатантских организаций. На общественных мероприятиях его демонстрируют публично, и никаких проблем это не вызывает.
Кто виноват и что делать?
В общем, все это дело является очередным примером политики двойных стандартов в исторической памяти. Если мы считаем бойцов дивизии «Галичина» предателями и коллаборационистами, то пусть тогда и украинцы – солдаты советской армии также считаются таковыми. Потому что СССР для украинских земель был таким же оккупантом, как и Германия. У нас любят вспоминать, что 6 миллионов украинцев воевали в рядах Красной армии. И, конечно, среди них были такие, которые шли туда добровольно, особенно в 1941 году, когда многие комсомольцы, не знавшие другого мировоззрения, кроме советского, сознательно записывались в армию, чтобы «защищать Родину». Однако также были и миллионы тех, кого загоняли в РККА силой, путем принудительной мобилизации. В то же время, большинство воинов дивизии «Галичина» являлись добровольцами.
У нас любят говорить, что украинцы в РККА воевали «за освобождение Украины от фашизма». Так и добровольцы дивизии «Галичина» воевали, чтобы защитить свои семьи от коммунистического террора, и кроме этого – попытаться завоевать украинскую государственность. В апреле 1945 года они принесли присягу на верность Украине. Конечно, для многих современных политиков само слово «присяга» звучит каким-то безумием – ну какая присяга, когда можно предать национальные интересы и обеспечить себе безбедное существование? Впрочем, для большинства солдат дивизии слова присяги не были пустым звуком, что и подтвердила их дальнейшая жизнь во имя Украины. Как в начале 50-х годов писал Ярослав Войтович: «Время идет вперед и обязанностью молодежи является жить будущим и иметь точно указанную цель в жизни. Эту цель большинство из нашего ряда молодых офицеров прячет глубоко в своих воинских сердцах: «Еще раз с оружием в руках бороться за свободу Украины»».
Мы не имеем права забывать, что люди тогда жили совсем в других условиях, чем мы сейчас и смотрели и оценивали мир с других позиций. И поэтому мерить их поступки с точки зрения сегодняшнего дня, в высшей степени глупо и неправильно. Как неправильно решать этот вопрос односторонне, не зная ни деталей, ни контекста.
Лучшим рецептом для Украины сегодня является официально осудить сотрудничество со всеми оккупантами, затем сразу «амнистировать» воинов-участников Второй мировой войны в рядах Вермахта и РККА, признав их участниками боевых действий, со всеми льготами и статусами. А поскольку солдаты дивизии приносили присягу на верность Украине, то они также должны быть признанными участниками национально-освободительной борьбы, наряду с воинами УПА.
После этого всем нам можно будет спокойно двигаться дальше в развитии единого, гражданского общества, и к возвращению утраченных территорий на Востоке и Крыма. Поняв наконец-то, что Вторая мировая закончилась 75 лет назад, и перед страной и миром сейчас стоят куда более актуальные проблемы, чем определение легитимности исторического выбора наших дедов с точки зрения современного либерального мировоззрения. И что все эти «исторические войны» имеют целью только одно – манипулирование общественным мнением в пользу третьих, враждебных сил, и никакой пользы украинскому государству не приносят.
