Світова слава в обмін на душу і батьківство
Мислителі минулого добровільно відмовлялися від свого майбутнього. Власні діти для них були життєвим тягарем...
Філософ Жан-Жак Руссо одного за іншим здав до притулку всіх своїх п'ятьох дітей. Його співмешканка народжувала потомство, а потім їх відносили до притулку.
Сам французький філософ-просвітник писав, що «хоче, щоби діти стали селянами. Здорова праця на свіжому повітрі, проста їжа, гармонія з природою» й усе тому подібне.
Швидше за все, малюки просто померли у притулку — умови у XVIII столітті були жахливими для малюків. Але Руссо про це не думав, а тому писав трактат про правильне виховання дітей, який приніс йому славу великого педагога та просвітника.
Лорд Джордж Байрон віддав до монастиря свою незаконнонароджену доньку Аллеґру в її 4 роки. Спочатку він забрав дівчинку у матері, а потім вона набридла поетові.
«Вона вперта як мул і ненажерлива як віслюк», — так «поетично» Байрон змалював свою дитину. Дівчинка заважала йому; він жив у замку, при цьому важко уявити, як у замку може заважати 4-річна дитина.
У монастирі дівчинка почала хиріти й чахнути: «Бліда, тиха і делікатна». За участю черниць Аллеґра написала листа батькові; вірніше, жалісливі черниці написали від її особи прохання відвідати.
Байрон сказав, що Аллеґра просто розраховує на подарунки, тому нема чого їхати! У п'ять років дівчинка померла серед чужих людей, поет навіть не приїхав на церемонію прощання, бо мав інші плани...
Російська поетеса Марина Цвєтаєва теж віддала своїх дітей у притулок у голодні роки й наказала не говорити, що вона — їхня мати. Мовляв, вони сироти та й по всьому.
У притулку молодша донька, Ірина, померла від голоду та хвороб. Умови утримання дітей поетеса бачила на власні очі — під виглядом хрещеної матері вона відвідала дітей.
Старшу дочку вона потім забрала, молодша ж загинула серед чужих людей. На похорон доньки Цвєтаєва не пішла, але написала дуже сумний вірш про свої переживання (ніби це якось могло повернути дитину).
Звичайно, дуже важко було жити у соєвцькій Москві в окремій квартирі із двома дітьми, відмовившись від служби режимові. І писати вірші було дуже складно, діти вимагають великої уваги, харчування, догляду.
Цвєтаєва теж згадувала «ненажерливість» 2-річної Ірини... Напевно, наші прабабусі не віддали своїх дітей у притулки, бо працювали й віршів не писали; їм було легше, за Цвєтаєву, Байрона чи Руссо.
Можна писати одухотворені рядки про кохання та про душу, але чинити по-іншому. І багато років люди будуть захоплюватися великими віршами та філософськими трактатами, не знаючи, що під час створення цих чудових опусів десь помирала з голоду чи від туги покинута дитина автора.
Плакав на самоті або просто мовчки лежав, відвернувшись до стіни — коли зрозумів, що ніхто не прийде втішити... Але ці великі люди дуже шкодували, свої переживання вони розуміли дуже добре й щиро дивувалися: чому такі страждання випали на їхню долю, за що?
Руссо жалібно написав про себе: «Самотній, хворий і всіма залишений у своєму ліжку, я можу померти в ній від злиднів, холоду і голоду, і ніхто через це не турбуватиметься». Від голоду та холоду філософа порятували численні меценати — про нього турбувалися друзі й та сама мати відданих до притулку дітей.
І ці люди, які залишили по собі великі твори, які намагалися вчити розумному, доброму, вічному, насправді були паскудними істотами без жодних моральних принципів. А долі їхніх дітей мало кому відомі; але про це треба знати.
І треба пам'ятати — дитина повністю залежить від батька і матері, зрадити її легко! Вона не зможе ні протестувати, ні помститися, ні дорікнути й до останнього дня сподіватиметься, що за нею прийдуть рідні, врятують, візьмуть назад!
Поет Мері Шеллі бачив над морем біля замку Байрона світлий образ маленької Аллеґри — вона посміхалася. Вона все вибачила. Діти прощають і пробачають, але тоді, коли вже надто пізно...
