Людство має бачити світ таким, як він є, а не слідувати релігійним догмам

21.02.2022, 09:26
Людство має бачити світ таким, як він є, а не слідувати релігійним догмам
Фото: Wikipedia

Наука – це те, що ми знаємо, натомість філософія – те, чого ми не знаємо.

Наука лише може допомогти нам подолати той малодушний страх, у владі якого людство перебувало впродовж життя багатьох поколінь. Наука може навчити нас – і цьому, гадаю, нас можуть навчити наші власні серця – перестати озиратися навколо у пошуках уявних захисників, перестати вигадувати собі союзників на небі, а краще покластися на власні зусилля тут, на землі, щоби зробити цей світ місцем, придатним для життя, а не таким місцем, яким його робили Церкви протягом усіх цих століть.

Скажімо, більшовизм поєднує у собі характеристики Французької революції та ісламу. Ті, хто приймають більшовизм, стають нечутливими до наукових доказів, а отже вчиняють інтелектуальне самогубство.

Якщо порівнювати релігії з більшовизмом, слід вказати на іслам, але не на християнство чи буддизм, оскільки християнство і буддизм, в основному, особистісні релігії, з містичними вченнями та любов'ю до розуміння. Іслам та більшовизм є релігіями практичними, соціальними та недуховними, націленими на створення світових імперій.

«Коли дітей немає, стосунки чоловіків і жінок – це їхня особиста справа, яка не стосується ні держави, ні сусідів». Відтак тиранія (без різниці: ісламська чи більшовицька) – це просто монархія, яку той, хто вживає це слово, не любить, бо «у кожній країні пропаганда контролюється державою і є те, що подобається державі, але що подобається державі, так це ваша готовність вчинити вбивство, коли вам накажуть».

Релігія заснована, на мій погляд, насамперед і головним чином на відчутті страху. Почасти це страх перед невідомим, а почасти – бажання відчувати, що у тебе є свого роду старший брат, який постоїть за тебе у всіх бідах та пригодах.

Страх – ось, що є основою всього цього явища! Страх перед таємничим, страх перед невдачею, страх перед смертю... А оскільки страх є прабатьком жорстокості, то не дивно, що жорстокість і релігія крокували пліч-о-пліч. Тому що основа у них обох одна й та сама – страх.

У цьому світі ми починаємо нині потроху осягати речі й потроху підпорядковувати їх за допомогою науки, яка крок за кроком прокладає собі дорогу, долаючи ворожнечу релігій, ворожнечу Церков і опір усіх занепалих канонів. Певно, наука лише може допомогти нам подолати той малодушний страх, у владі якого людство перебувало упродовж життя багатьох поколінь.

Світ має у своєму розпорядженні знання, здатні забезпечити загальне щастя, але головною перешкодою для використання цих знань є релігійне вчення.

Чому я не християнин, я повинен роз'яснити відразу два окремі положення: по-перше, чому я не вірю в Бога і безсмертя душі та, по-друге, чому я не вважаю Христа найкращим і наймудрішим з людей, хоч і визнаю за ним дуже високий ступінь моральної чесноти. Щоправда, сучасний християнин менш ревний, але цим він зобов'язаний не еволюції християнства, а поколінням вільнодумців, які з епохи Ренесансу і до наших днів змушували християн соромитися багатьох традиційних вірувань.

Смішно слухати, як сучасний християнин розповідає про те, наскільки помірним і раціоналістичним насправді є християнство, ігноруючи той факт, що всією своєю помірністю та раціональністю воно зобов'язане вченням тих людей, які свого часу зазнавали переслідувань з боку всіх правовірних християн.

Релігійна терпимість досягнута лише тому, що ми перестали надавати релігії такого значення, як раніше. Ми не говоримо про віру, коли йдеться про те, що двічі по два чотири або що Земля – кругла; про віру говоримо лише у тому випадку, коли хочемо підмінити доказ почуттям.

Не намагайся уникати спокус: з часом вони почнуть тебе уникати. Небажано вірити в гіпотезу, коли немає жодних підстав вважати її вірною, адже «наука – це те, що ми знаємо, а от філософія – те, чого ми не знаємо».

Якщо якась думка широко поширена, це зовсім не означає, що вона не абсурдна, а надто враховуючи дурість більшості людей, поширена точка зору буде швидше дурна, ніж розумна. В усі часи, починаючи з правління Константіна й аж до кінця XVII століття, християни зазнавали значно лютіших переслідувань з боку інших християн, ніж колись із боку римських імператорів.

Ось у мене на полиці стоїть Біблія. Але я тримаю її поруч із Вольтером – це для мене ніби як алегоричне протиставлення отрути з протиотрутою.

Світ, в якому ми живемо, може бути зрозумілий як результат плутанини та випадку; але якщо він є результатом свідомо обраної мети, то ця мета, мабуть, належить ворогові людського роду. Тож померти за свої переконання означає надавати занадто велику ціну припущенням.

Навіть, якщо забути про логічні проблеми, мені здаються підозрілими етичні міркування людей, які вірять у всемогутнє, всюдисуще і благо Божества, яке мільйони років готувало місце життя для людини серед безлюдних галактик тільки для того, щоб у результаті отримати Гітлера, Сталіна і водневу бомбу. Кожна вимога – це в'язниця, і мудрість лише тоді вільна, коли нічого не вимагає.

Більшість людей вірять у Бога просто тому, що цю віру у них втовкмачували з дитинства. Людина – частина природи, а не щось їй протилежне, тож її думки та рухи слідують тим самим законам, як і рух зірок і атомів, але у порівнянні з людиною фізичний світ великий.

Якщо ви цілком переконані, що різниця між добром і злом є, тоді ви опиняєтеся перед новою проблемою: чи ця різниця зобов'язана своїм існуванням божественному встановленню чи ні? Якщо воно зобов'язане своїм існуванням божественному встановленню, то для самого Бога немає різниці між добром і злом, а отже, твердження, що Бог добрий, на мою особисту думку, втрачає всякий сенс.

Церква в особі більшої частини своїх представників усе ще продовжує залишатися супротивником прогресу і покращення у всьому, що веде до зменшення страждань у світі, бо їй подобається клеїти ярлик моральності до певного вузького кодексу правил поведінки, які не мають жодного стосунку до людського щастя. Звільнення ж приносить лише тá релігія, яка обходиться без догматичних кайданів, бо догми, що суперечать людському єству, перетворюються на кайдани.

Нам треба стояти на своїх власних ногах і дивитися прямо в обличчя світові – з усім, що у ньому є доброго та поганого, прекрасного і потворного; бачити світ таким, як він є, і не боятися його. Завойовувати світ розумом, а не рабською покірністю перед тими страхами, які він породжує.

Саме так іще раз наголошу, що ми повинні стояти прямо і дивитися відкрито в обличчя світові. Ми маємо взяти від світу все, що він може дати; і якщо це виявиться менше того, що нам хотілося б, то зрештою на нашу частку дістанеться все ж таки більше, ніж вдалося взяти від світу протягом усіх минулих століть іншим людям.

Доброму світові потрібні знання, добросердя і мужність; йому не потрібні скорботний жаль про минуле або рабська скутість вільного розуму словами, пущеними в ужиток у давно минулі часи неосвіченими людьми. Хорошому світові потрібні безстрашний погляд та вільний розум, йому потрібна надія на майбутнє, а не нескінченні оглядки на минуле, яке вже померло і, ми впевнені, буде далеко перевершено тим майбутнім, яке може бути створене нашим розумом.

За своєю природою аргумент першопричини нічим не відрізняється від думки будь-якого давнього індуса, котрий вважав, що світ спочиває на слоні, а слон – на черепасі. Коли ж того індуса питали: «А на чому ж тримається черепаха?», – він відповів наступне: «Поговорімо про щось інше».

І справді, аргумент першопричини анітрохи не кращий за відповідь, дану індусом. Адже немає підстав вважати, що світ міг виникнути без причини; з іншого боку, немає підстав вважати, що світ не міг існувати вічно. Врешті немає жодних підстав припускати, що світ взагалі мав початок.

Уявлення про те, що речі обов'язково повинні мати початок, насправді зобов'язане убозтву нашої уяви.

Ви, мабуть, помічали, що багато вірян поводяться так, ніби не догматикам слід доводити загальноприйняті постулати, а навпаки – скептики зобов'язані їх спростовувати. Це, безперечно, не так, бо якби я став стверджувати, що між Землею і Марсом навколо Сонця еліптичною орбітою обертається порцеляновий чайник, ніхто не зміг би спростувати моє твердження, додай я передбачливо, що чайник занадто малий, щоби виявити його навіть за допомогою найпотужніших телескопів.

Але коли б я заявив, що оскільки моє твердження неможливо спростувати, розумна людина не має права сумніватися в її істинності, то мені справедливо вказали б, що я говорю нісенітницю. Однак якби існування такого чайника стверджувалося стародавніми книгами, про його справжність голосили щоп'ятниці (у мусульман), щосуботи (в юдеїв) або щонеділі (у християн) і цю думку втовкмачували б з дитинства в голови школярів, а невіра в його існування здавалося б дивною (ті, хто мав би сумніви у цьому, певно – вартий уваги психіатрів в освічену епоху, а раніше – уваги інквізиції).

У зв'язку з вищевикладеним стає зрозумілим, що люди народжуються неосвіченими, а не дурними. Дарма, що за демократії дýрні мають право голосувати, за диктатури – керувати державою.

Але мудрість починається з перемоги над страхом. У нашому великому демократичному суспільстві, як і раніше, існує думка, ніби дурна людина здебільшого чесніша за розумну, і наші політики, використовуючи цей забобон у своїх інтересах, прикидаються ще дурнішими, ніж вони народилися на світ.

За демократії чесний політик може бути терпимим лише, якщо він дуже дурний. Бо лише дуже дурна людина може щиро або ж уперто поділяти деякі забобони більшої частини нації.

Справжня релігія йде від серця, а не від розуму, а отже, будь-яка складна теологія непотрібна. Тому я змушений заявити, що будь-яка релігійна доктрина, ніби пекельний вогонь, є покаранням за гріхи, представляючись мені доктриною жорстокості.

Варто пояснити: йдеться про доктрину, яка посіяла у світі жорстокість і принесла жорстокі муки для багатьох поколінь людського роду. Ймовірно, що й Христос із Євангелій, якщо прийняти те, що розповідають про нього його ж власні літописці, безперечно, має бути визнаний частково відповідальним за це.

Євреї, особливо їхні пророки, першими стали підкреслювати значення особистої праведності та думку про те, що виявляти терпимість до будь-якої релігії, крім своєї власної, хибно. Яка ж це нісенітниця!

Християнська версія вчення про особисте безсмертя мала безліч катастрофічних наслідків для моралі. А метафізичний поділ душі та тіла спричинив катастрофічні наслідки для філософії, але це вже інша історія, яку ми розповімо згодом.

Автор – Бертран Рассел

(уривок із філософсько-публіцистичної праці "Чому я не християнин?")

Для довідки: граф Бертран Артур Вільям Рассел (1872-1970) – британський філософ, логік, математик і громадський діяч, відомий своїми роботами на захист пацифізму, атеїзму, а також лібералізму та лівих політичних течій. Зробив значний внесок у математичну логіку, історію філософії та теорію пізнання. У 1908 році став членом Лондонського Королівського Товариства, у 1950 отримав Нобелівську премію з літератури, а в 1957 році – Міжнародну премію миру.

Читайте також:
Історія
Якщо не можеш вплинути на обставини, зміни своє ставлення до них. Так говорив 16-й римський імператор і за сумісництвом славетний філософ.
24 квітня, 21:32
Життя
Відомий німецький драматург, який боровся проти нацистської диктатури, ненавидів війни. Причина: він був ветераном Першої світової.
08.10.2023, 20:45
Життя
Спіраль у нескінченність... Те, що дехто кличе золотим перетином, німецький філософ і математик називав великим задумом.
29.07.2023, 20:03
Історія
Японська філософія, що знадобиться у повсякденному житті та допоможе у досягненні успіху.
25.07.2023, 15:10
Історія
Історією людства є низка реальних і уявних подій, а трактуванням займаються політично ангажовані інтерпретаторами. Чи так це? З'ясовуємо!
10.07.2023, 18:24
Світ
Співвідношення таких понять, як незавершеність і нескінченність, породило essentialia constitutiva, на яке нема Соломонового рішення.
19.06.2023, 20:40