Табуювання війни як варварського явища
Будь-яка війна, якщо вона масштабна, приводить до зміни балансів. Адже сучасна війна ніколи не обмежується двома противниками.
"Осмислюючи війну" – так називається есе Умберто Еко. У ньому прискіпливо аналізується Перша і Друга світові війни та щó треба зробити, щоб упередити їх повторення у майбутньому.
От у нього є цікава думка про те, що світ повинен прийти до табуювання війни як такої. Звісно, не через юридичний акт – як бачимо, міжнародне право не упередила війни вже у XXI столітті та не справляється з наслідками агресії.
Як і не через проголошення якогось морального чи інтелектуального декрету, догми. Табу будь на що не можна взяти та призначити, воно самовизначається через процеси, коли колективне підсвідоме з часом переходить у свідоме.
Проте темпи цього формування звичайно в силах пришвидшити. А для цього треба, щоб усі розуміли ризики війни.
По ідеї, після двох "гарячих війн" у XX столітті, а потім іще й третьої – "холодної", світ повинен був випрацювати, якщо так можна сказати, колективну етику проти війни. Це, як варіант розвитку подій, який або всім несе негативи (знесмислюється будь-яка ініціатива), або містить занадто багато невідомих (непрогнозованість як головна риса).
Будь-яка війна, якщо вона масштабна, призводить до зміни балансів, оскільки сучасна війна ніколи не обмежується двома противниками. Тому недарма аналітики різних країн говорять сьогодні про десятиліття турбулентності навіть після завершення війни.
Адже весь післявоєнний період XX століття і майже два десятиліття XXI-го політика залишалась продовженням розкладу, який склався за результатами Другої світової війни. Тепер ці розклади проходять докорінні зміни, і це лише початок.
