Там цар над … друкарським верстатом чахне

Жив-був собі, собі – здебільшого, цар Янелох І.

І минула ніч, як усі 413 попередніх, теж видалася Янелоху Першому  важкою. Вже й айкоси не помагають: кожна наступна ніч каденції допікає дедалі дошкульніше. То присниться Петро П'ятий, котрий алаверди оголошує вирок шостому на Камп Ноу, то привидиться Юля Мендель не у звичному, практично домашньому халаті, а в костюмі вищого бактеріологічного захисту, які роздавав лікарням Фонд Порошенка.

Сю ніч за царем ганявся Потьомкінськими сходами навіжений журналіст одеської «Думської» Петро (як вже ці Петрѝ дістали!) Обухов, звісно, проплачений Євросолідарністю. Пристав, чи не боїться цар повторити долю Януковича? Довелося вдати, що ніякого Януковича він знати не знає. Ушився благополучно і, ва-а-а-ще, з дньом ваєнно-марсково флота, щиро дя-а-а-кую.

Чиновний люд в очікуванні на появу зеленоликого ганяв гаджети з відосиком, в якому аграрна еліта Херсонщини отримувала епохальні настанови щодо ямкового ремонту траси Р-47 Нова Каховка-Генічеськ. Таким заклопотаним Янелоха ще не бачили.  

Цар з виходом затримувався, бо з рекламної поїздки електоральними степами ОПЗЖ повернувся пізно. Та й Перша Леді вийшла з обсервації.

Чекали. Грайливо опустивши маски з партійною символікою на підборіддя під формально осудливим поглядом Ляшка (Віктора Кириловича).

Серед допущених на мінімальну соціальну дистанцію до царського організму, щодень все разючіше несхожого фізіологічно на організми попередників, вже традиційно не було жодного кума і однополчанина.

Гіпертрофовано чесний Баканов, подібного якому ще не знали СБУ, ФСБ, Моссад і Якудза, той взагалі через «Шмигалевий кур'єр» офіційно зрікся статусу «давнього царського товариша», чим зняв усі заковикуваті запитання світової спільноти і Ляшка (Олега Валерійовича) осібно. 

Кажуть, своїм громадянським вчинком лейтенант Баканов надихнув сина білоруського бацьки, практично генерал-полковника Миколу Лукашенка переглянути і своє непотичне життєве кредо та зняти кандидатуру з тамтешніх президентських перегонів. Щоправда, на користь бацьки.

Приймальнею туди-сюди миготіло дуже багато спітнілого Сергія Сивохо, з чого приміщення здавалося затісним і специфічно пахло. Пацифіст прикривав текою зі сценарієм Другого Сєвєродонецького зльоту примирення мокру пляму на джинсах і був налаштований таки «додавити президента» на капітуляцію.

Царським передпокоєм гоголем походжала тінь Великого Грузинського Реформатора, роздаючи візитівки і запрошення на бієнале простих рішень. У програмці ядуче зеленим був виділений  пункт про скасування Конституційного Суду як «страшного шкідника» українського народу. Тінь принагідно пропонувала і єдину відповідь на запитання національного референдуму: «Ви що, не готові услід за 73-ма відсотками патріотів зробити КС палатою Печерського суду та не стати посіпакою, баригою і парашенкою?!». Відповідь витала у повітрі.

У кутку приймальні ніяково переминалися новенькі з шорт-листа на голову Центроскрині – безробітний Володимир Лавренчук, глава ради НБУ Богдан Данилишин і її членкиня Олена Щербакова, практикуючі банкіри Роман Жуковський і Кирило Шевченко, відносно «новий» Тимофій Милованов з піттсбургських хіпстерів.

На їхніх лобах читався «…весь безмір людських дум і мрій» (Микола Бажан – авт.). Навіть Венедіктова, не здатна запам'ятати ходових статей Основного Закону, набачила, як всебічно і проникливо  новенькі шкодують з того, що не часто відвідували вистави Кварталу-95.

Данилишин, обмахуючи чоло курсом валют на ранок, вихопився було: «А я бачив усі серії "Слуги народу"»! Приймальнею прошелестіло полегшене «а-а-ах…» ‒ це до продюсерсько-аніматорської більшості присутніх дійшло, хто буде відтепер не стільки стерегти царську Центроскриню, як у три зміни експлуатувати друкарський верстат.

Милованівське щире уточнення, що він таки справді дебіл і готовий заходити у зелену річку стільки разів, скільки дозволить йому американська освіта, вже нікого не розсмішило. Сам екс-гончаруківець корчив з-під маски веселі міни за програної гри і, тверезо прикидаючи свої і чужі шанси на посаду при Скрині, розраховував, принаймні, на Головного Мастильника Обертових Валів Подачі Спеціального Паперу До Друкувальної Форсунки Інфляційного Верстата Парламентсько-Президентської Республіки. Прикольненька така посадочка.

У протилежному кутку в оточенні Корнієнка з Арахамією височіли декілька корабельних сосен – там почався збір підписів під петицією «Проститутів – на нари!». Проститути робили вигляд, що акція їх не стосується, іскрометно жартували про Яременка і Бабу-да-а-а, ставили підписи і робили посильні благодійні внески на розбудову нового авангарду.

До передпокою влетів захеканий «ні яструб, ні голуб» за власним визначенням, секретар РНБО Данілов. Було видно, що чоловік готовий впасти на коліна і до скону відпрацьовувати запізнення через черговий прорив теплотраси на мосту Патона, але зорієнтувався – падати було ні перед ким. Той, хто «дуже швидко набирає, набирає, набирає, набирає», ще не виходив. Певно, ще добирав.

А справа з кінцем монетарної політики інфляційного таргетування, перепрошуємо за термінологію, про що, власне, й наша казочка, є логічним продовженням програмового номеру «Кварталу» про німецькі традиції польового сексу на українських теренах. Ну, пам'ятаєте оте інтелігентне про «у хвіст і в гриву»?

Так ото якось знічев'я, граючись з дяком Єрмаком кінцями, обтяжився цар філософським поглядом на вічне. Від безвиході торсаючи за кінець епоху бідності, вінценосний прихилився до мудрості Марка Аврелія Антоніна. А це вам не якийсь місцевий мануфактурник. Колега-імператор з Давнього Риму руку рятівну подає через віки, каже: «Що спонукає нас до печалі? Адже не сама обставина, а наше уявлення про неї». ©

МВФ? А давайте уявимо, що його корова язиком злизала. Уявили? Ні боргів, ні печалі.

Емісія? А давайте послухаємо народну слугу, голову підкомітету з питань розвитку конкуренції та рівних умов для бізнесу Комітету Верховної Ради України з питань економічного розвитку Людмилу Буймістер! І лохи, а особливо – нелохи, з грошима. Якщо для когось триста мільярдів кольорових папірців – гроші.

Дефолт? Та наш гуру Ігор Валерійович у ньому як риба в приватизованому ставку – віднереститься по повній! То й де ті спонуки до печалі?

Хоча насправді приводом пороздумувати про мудре і нехарактерне для царя Янелоха стала загроза викриття головної таємниці царської величі. Обнулення казни мишами і не на часі принциповий демарш Головного Підскарбія поставили руба проблему зберігання найдорожчого царського достоїнства – рейтингу-73 – у надійному місці.

Царя лякала доля Чахлика Невмирущого. Здавалося би, усе передбачив метикуватий дідуган: знайти яйце з голкою у качці навряд чи змогли б і авакові хлопці з Кагарлицького відділку! А, бачите, що сталося з качкою, яйцем і голкою – зрадила найвірніша соратниця. Яга-да-а-а…

Тому й пильнував Янелох місце консервації свого рейтингу як в голові ока. Про друкарський верстат і картридж із зеленою фарбою  знали лише Перша Леді і Жека Поцілований у Лисину. Але ж там, де троє – течія води услід. Марудило царя. Як на зустрічі з аграріями Херсонщини…

- Їхня Світова Найкрупніша Величність Янелох! – переграючи з патетикою в інтонації, жестах і міміці, представила присутнім заспаного царя зі шматком черствої шаурми Юля, міністр зв'язків з Файненшл таймс і Перша Покоївка за сумісництвом.

- … лох, …лох, …лох, ‒ луною покотилося похмурими коридорами ОП'и, лякаючи клерків відвертістю.