«Територія» чи «народ»? Стіна
"Територія" чи "народ"? Стіна
З початком відведення українських збройних сил від лінії протистояння з російськими бандитами на диванах загострилися дискусії щодо «а ти, зе/порохобот, бачиш вихід?!».
Ми б послалися на грузинського «витязя у тигровій шкурі». Шота Руставелі колись мудро сказав про війну на Донбасі: «Так як шкодимо ми собі самі, ворог зашкодити нам не наважиться». Сьогодні роль шкодливого свого успішно грає Зе і його випадкова команда.
Давно озвучені сумнівні, як на початки ХХІ століття, аргументи про недопустимість самої думки про розбазарювання стягненого до київської (у нашому випадку) купи дідами. У монгольських, македонських, римських і мокшанських правнуків – свої претензії. Відтак не лише землі волзьких булгар, повойовані було невштивим «нашим» князем Святославом Першим у Х столітті по Різдву у Середньому Поволжі, мали б повернутися до рідних вишневих садків і ставків, обсаджених калиною, «під київську руку». Когось заводять Кубань, Берестейщина, Холмщина зі Слобожанщиною, хтось праведний реванш обмежує окупованими Кримом і Донбасом.
Та нехай у фантазійне історичне лего грається Валерій Бебик, той, прости господи, історик і Мохенджо-Даро вважає нашою арійською землею.
Звісно, жодним чином не претендуючи на роль новоспеченого авгура, ким позиціонує себе блазень Зе, зокрема і на Форумі Єдності в Маріуполі, висловимо, всупереч поголосу про нашу нездатність на конструктив, бачення шляху з виходом. Спершу зазначивши, що з будь-якої ситуації розумним людям відомі щонайменше два виходи. То так, один з них – у безвихідь, але ж є ще один!
Всідаймося, люди добрі, міцненько хапаймося за валики дивану і, зціпивши зуби, будемо відповідати на зовсім не важкі запитання. Як тільки но знайдемо відповідь (навіть не так, наважимося на відповідь!), відразу замаячить вихід.
Перше. Скільки українців залишилося на окупованих територіях? На нашу думку, якщо взяти до уваги лише епопею з масовим отриманням російських паспортів місцевим населенням, одиниці. Дехто з максималістів оперує п'ятьма відсотками, розмірковує, кого віднести до населення, кого – до громадян. Крутійська арифметика! Українці звідти втекли, залишилися – колабораціоністи і просякнуті руським духом народи Криму та Донбасу.
На нас убивче враження справило наведене волонтеромТімом Златкіним на UAinfo: «…тут у меня вопрос больше к временно исполняющей обязанности главы ВЦА Золотого (Інна Демиденко, в.о. глави військово-цивільної адміністрації Золотого, яке напередодні відвідав Володимир Зеленський – прим. авт.) …
Да-да, именно голове посёлка, в котором сегодня происходит отведение войск ЗСУ.
Пани Инна, знаю, вам отлично знакомы цифры 39 14 084974, верно? Если нет, проверьте сбоку на документике, плиз.
Один вопрос меня терзает, а каким
образом документик тот выдан подразделением ФМС номер 900-003 в июне 2014?
Вам довелось выезжать аж в Крым ради получения? Ох, и тяжкая вас доля спиткала,
пани Инна. Искренне сочувствую вам…»
https://uainfo.org/blognews/1572428419-i-o-glavy-vga-prifrontovogo-zolotogo-imeet-grazhdanstvo.html
Друге. Як довго ще стоятиме у нас перед очима колона замордованих українських полонених хлопців, котрих бандити гнали повз щасливий натовп місцевого люду з оскаженілими від ненависті до бандерівців писками? У братів і сестер мали б бути обличчя. І чи вистачить у коміка-дезертира совісті подивитися небудь-коли в очі матерів загиблих за Україну хлопців? Бла-бла-бла про «чотири складові майбутньої державної стратегії безпечної реінтеграції Донбасу і Криму» можна скільки завгодно.
Третє. Чому ще роботяща Україна має відгукнутися на заклик «радбезівця» Сивохо забезпечити безбідне життя тих покидьків, котрі гасали референдумами зі слізним проханням «путін пріді» та триколорами? Чому автор має забути про підвищення власної пенсії і ділитися нею з божевільною тіткою, якій ввижаються розіп'яті Правим сектором хлопчики?
Четверте. Ви впевнені, що всуціль амністоване і озброєне до зубів бидло з ОРДЛО, яке розтечеться Полтавщиною, Львівщиною, Київщиною та деінде, займеться вирощуванням гладіолусів і курчат бройлерів? Чи тільки Аваков у харківській розбірці відморозків із-за поребрика не побачив репетиції всеукраїнського римейку 90-х?
П'яте. Коли ми, а найперше – Зе і його прісні – почнуть речі називати своїми іменами? Війну – війною, сволоту – сволотою, байдужих до долі країни і своїх дітей – теж сволотою? Суттєво признатися і в тому, що «повернення територій» ще ніколи у світі не відбувалося без зустрічного бажання території повернутися. Хтось помічає щось подібне у тій чужій зоні? «Молода гвардія» і та листівки розвішувала.
Шосте. Нічого загрозливого немає у тому, що колоніальні війська двох корпусів «ДНР/ЛНР», підпорядковані штабу Південного округу збройних сил РФ у Ростові-на-Дону, тепер у статусі «народної» міліції «автономного» від Києва Донбасу легально продовжать викорінювати усе українське? Якщо воно ще, можливо, тліє поміж териконами?
Сьоме. Ким чи чим треба бути, щоб за втелющеним у заскочену амбіціями голову «мир за всяку ціну» не розгледіти плану путіна повернути Україну до совкового стійла? Особливий статус протекторату бандитського Донбасу у складі федералізованої країни – це відмашка на відвертийсепаратизм усім малоросам Харкова, Одеси, Херсона, Миколаєва, Закарпаття.
Восьме. Хіба не повзучою капітуляцією є відведення в односторонньому порядку українських військ з відвойованих надто дорогою ціною позицій? У цьому контексті і спрощення подолання лінії розмежування жителями ОРДЛО, що однозначно на руку російським терористичним групам, і заклики кавеенщиків «припинити війну в головах», і шизофренічний викид слуги Шевченка на російському ТВ, і подібне до нього хамовито-президентське шоу у Золотому, і …
Дев'яте. Чи може українець стати на партійні позиції зажопника? Тверезий – нізащо. А явно антиукраїнські відповіді на поставлені нами запитання і є ідеологією п'ятої колони.
Таким чином, не наполягаючи на безваріативності одного-однісінького виходу, ми, принаймні, притомна наша частина, усвідомлюємо, що виходом доведеться визнавати стіну. До кращих часів, колись же має облупитися з країни зелена полуда.
Вадим Демиденко
