То непевна Алєся вийде на край гастінца, то Суліко «запойот» не своїм голосом
Коли у нації є совість, вона зносить іракліїв. Якими б вони не були «мрійниками» і «демократами».
Кожен народ, сторіччя тому зацугиплений до срср волею тоді вже практично добитого сифілісом вождя світових чорноробів, потребує передовсім співчуття. Але співчувати усьому конгломерату поневолених – від прибалтів до чукчів – потрібно лише на етапі їхнього перебування в імперії.
Наразі усі народи, що сподобилися на суверенну долю, можуть бути поцінованими винятково за реальну позицію щодо російсько-української війни. Співчувати треба хіба що чукчам – споєним залишкам тієї народності Крайнього Сєвєра направду непереливки.
І наразі уламки колишнього «адіннарота» легко розпізнаються за катехізисом: «За їхніми плодами пізнаєте їх. Чи збирають із терну виноград, чи з реп'яха смокви?». Оскільки пан, котрий виголосив Нагірний спіч, був неперевершеним пропагандистом – його повчання ось вже третє тисячоліття не старіють, йому й повіримо. Це вам не якісь гундосики піксельні. Скрижалі.
Діла ж з плодами – різні. Казахи ставлять «юрти незламності» в Бучі. Азербайджанці двома партіями прислали силових трансформаторів та генераторів на 1 мільйон 422 тисячі манатів (понад $800 тис.).
Допомога латвійців, литовців і естонців взагалі обліку не піддається.
А ось з братами і сестрами Алєсі – облом. Викохали бульбофюрера на нашу голову, мовчечки спостерігають за підготовкою нового рашистського бліцкріга зі своїх «айчынных» земель.
І полку сцикунів прибуло – ще один ошметок «нової історичної спільноти» відверто став на бік знавіснілого ідіота. Тільки не треба ля-ля про грузинів, ансамбль «Орера» і Іраклія Гарібашвілі з його партією «Грузинської мрії — Демократичної Грузії» , мовляв, нація – за Україну. Якщо ви нація і за Україну – міняйте Іраклія.
Благословен будь високоповажний Вахтанг Кікабідзе – чоловік у засвіти пішов справжнім, а не совковим грузином. Честь і хвала грузинам на полі бою українців з орками.
А уряд Грузії став на бік зла. Міністерка їхньої культури, спорту і молоді Тея Цулукіані категорично «не допускає залучення країни у війну росії з Україною» і «з прикрістю спостерігає за спробами втягнути грузинську сторону у збройний конфлікт». Хоч би згадала, як розхристана Україна в 2008 році, не вагаючись, віддала Грузії свої «Буки» та «Оси» для відбиття російської агресії.
Думку не обов'язково підтримувати – вона може не відповідати редакційній політиці і дипломатичному мейнстріму. Відтак поза цим, радимо, рекомендуємо, наполягаємо: коли у нації є совість, вона зносить іракліїв. Якими б вони не були «мрійниками» і «демократами».
