Таємнича смерть Стенлі Кубрика
Що приховує історія режисера «Із широко заплющеними очима»
7 березня 1999 року загадковою смертю у своєму англійському маєтку в Гартфордширі, за 20 миль на північ від Лондона, помер Стенлі Кубрик — легендарний американський і британський кінорежисер, сценарист, продюсер, фотограф.
Офіційна версія свідчить, що геніальний режисер помер уві сні від серцевого нападу. Досі його смерть залишається таємницею, яка хвилює уми людей.
Смерть наздогнала Кубрика під час роботи над монтажем його останнього й найзагадковішого, провокаційного фільму «Із широко заплющеними очима», знятого за мотивами повісті австрійського письменника Артура Шніцлера «Новела про сни». Він і досі оточений ореолом таємничості.
Головні ролі виконали тодішнє подружжя Том Круз і Ніколь Кідман. У фільмі вони досліджують межі подружньої вірності, а глядач занурюється у світ таємничих масок, ритуалів і заборонених бажань. Це не просто еротичний трилер, а дослідження шлюбу, страху та спокуси.
Зйомки проходили у суворій секретності.
«Із широко заплющеними очима
У світ грає золотий телець,
Глузуючи музикою над нами,
Сильною нотою смикнув під кінець.
Маски старі вибілені зубами,
А навіщо всім обличчя відкривати,
Із широко розплющеними очима
Вниз упала жертва на ліжко…»
Автор — Володимир Баликін.
Кубрик хотів показати, що саме таємні елітні товариства керують сучасним світом, тому Американська асоціація власників кінотеатрів майже чотири місяці зволікала з дозволом на прокат картини.
При цьому публіку вводили в оману інформацією, що суперечки точилися нібито через відвертість еротичних сцен.
Боси студії кричали йому: «Ти не можеш це випускати!»
Стенлі Кубрик помер через кілька днів після того, як передав студії остаточну монтажну версію фільму.
Через чотири дні він помер…
Оскільки Кубрика вже не було серед живих, сцени зустрічей членів еліти в особняку були значно скорочені.
Прем’єра фільму відбулася 16 липня 1999 року в Лос-Анджелесі та мала комерційний успіх.
Ніколь Кідман у липні 2002 року в інтерв’ю авторитетній американській газеті «Нейшнл інквайрер» розповіла, що режисер подзвонив їй за дві години до смерті та просив не приїжджати до Гартфордширу, де, як він висловився, «усіх нас отруять так швидко, що ми навіть не встигнемо чхнути».
Після цих одкровень Кідман у європейській пресі з’явилися припущення, що Кубрика могли отруїти таємні товариства, до яких входять багато представників західної економічної, політичної та культурної еліти.
Він переніс інфаркт міокарда уві сні, який відносно легко спровокувати за допомогою отрути.
Британська газета «The Sun» вважає, що вперше спецслужби намагалися вбити Кубрика у 1979 році, передавши йому через Джека Ніколсона подарункову пляшку «Столичної», у якій був розчинений психоделік, що викликав непереборний потяг до самогубства. Але сумку з пляшкою викрали в аеропорту. Через 20 років їм нібито пощастило більше.
Знаменитий режисер переїхав зі США до Великої Британії у 1971 році й більше до Америки не повертався, оскільки боявся переслідування спецслужб. Багато років Кубрик вів усамітнений спосіб життя, рідко виїжджав із країни, очевидно чогось побоюючись.
Стенлі Кубрик починав кар’єру як фотограф, а став одним із найвпливовіших режисерів в історії кіно.
Напевно, як і я, багато кіноманів уперше познайомилися з творчістю Кубрика завдяки фільму «Спартак» (1960) з Кірком Дугласом, який вийшов у радянський прокат у середині 60-х.
Він працював у різних жанрах: від воєнних драм до наукової фантастики, причому майже всі його картини були екранізаціями романів або оповідань.
Наприклад, екранізація роману Володимира Набокова «Лоліта» (1962), до речі перша. Фільм був номінований на «Оскар» за найкращий адаптований сценарій, але програв екранізації «Убити пересмішника». Сам Набоков написав сценарій, але режисер переробив його так, що від авторського стилю залишилося небагато.
«Стежки слави» (1957) з Кірком Дугласом — екранізація однойменної книги Гамфрі Кобба, яку Стенлі Кубрик, будучи підлітком, знайшов у батьковій бібліотеці. Це перший антивоєнний шедевр Кубрика, який став особливо актуальним після початку війни у В’єтнамі. У фільмі армійська бюрократія показана абсурдною і жорстокою, а війна — безглуздою.
В основу іншої стрічки з такою ж назвою ліг знаменитий роман Ентоні Берджесса «Механічний апельсин» (1971).
Режисер своєрідний і тим, що ні в кого більше герої так пильно не дивляться в кадр, не промовляючи жодної репліки, з-під брів, нахиляючи голову до камери. Для Кубрика все було важливо: симетрія кадру, перспектива в одну точку. Персонажі Кубрика — складні, психічно неврівноважені. Алекс із «Механічного апельсина», Джек Торранс із «Сяйва» (1980), сержант Гартман із «Суцільнометалевої оболонки» (1987) — фільму про війну у В’єтнамі.
У роботі, на відміну від більшості режисерів, Кубрик мав величезну творчу свободу, контролюючи процес виробництва своїх фільмів від початку до кінця. Він не дозволяв керівникам студії бачити його роботу, доки вона не буде завершена. За словами «Hollywood Reporter», коли він закінчив сценарій фільму «Із широко заплющеними очима», викликав керівників студії до Лондона, щоб прочитати його, але не дозволив їм забрати копію сценарію із собою. Особливо секретними були зйомки цього фільму.
Режисер був відомий своїм маніакальним увагою до деталей, симетрії та візуальної досконалості, що призводило до тривалих зйомок. Так, еротичний детектив із Ніколь Кідман і Томом Крузом знімали 400 днів поспіль. Фільм навіть занесений до Книги рекордів Гіннеса.
«Думаю, Стенлі міг би возитися з фільмом ще років 20», — говорила Кідман. — «Він продовжував це робити зі своїми старими фільмами. Він ніяк не міг закінчити. У його випадку немає межі досконалості».
Цікавий факт із його творчої біографії: хоча дія фільму «Із широко заплющеними очима» відбувається у Нью-Йорку, зйомки проходили у Лондоні. Vanity Fair писав, що для створення максимально точних декорацій Кубрик «відправив художника-постановника до Нью-Йорка, щоб той виміряв ширину вулиць і відстань між торговими автоматами».
Кубрик навіть використовував новітні космічні об’єктиви NASA під час зйомок свого хіта «2001 рік: Космічна одіссея» (1968), щоб надати зображенню більшої натуральності. Цей фільм перевернув ставлення до фантастичного кіно та спецефектів. Науковий реалізм та інноваційні спецефекти стали першими в історії кіно, а сам фільм приніс режисерові єдину премію «Оскар» — за «Найкращі візуальні ефекти».
Сьогодні цей фільм вважається одним із найвидатніших в історії кіно.
Стенлі Кубрик славився тим, що змушував акторів повторювати одну й ту саму дію доти, доки вони не втрачали зв’язок із реальністю, перестаючи «грати» і починаючи «жити» в кадрі.
Найвідомішим випадком став фільм «Сяйво» (1980), екранізація однойменного роману Стівена Кінга, де головні ролі виконали Джек Ніколсон і Шеллі Дюваль. Зйомки перетворилися на справжнє пекло для виконавиці головної ролі.
Режисер навмисно ізолював актрису від групи і критикував кожну її дію, щоб довести до стану справжнього нервового зриву. Знаменита сцена з бейсбольною битою на сходах увійшла до Книги рекордів Гіннеса за кількістю дублів — 127. Дюваль плакала по 12 годин на день, у неї почало випадати волосся від стресу, а свої страждання в кадрі вона пізніше називала абсолютно реальними.
Попри такий акторський склад, фільм отримав суперечливі відгуки, а Кубрик був номінований на премію «Золота малина» у категорії «Найгірша режисура». Однак нині фільм вважається одним із найстрашніших.
Іншим прикладом може бути зізнання Тома Круза в інтерв’ю Time, що він «заробив» виразку шлунка під час зйомок «Із широко заплющеними очима»:
«Я не хотів говорити Стенлі. Я був дуже залучений у процес, емоції вирували, але знав, що граю з вогнем. Коли ти занурюєшся в роль, є речі, які неможливо контролювати».
Наприкінці хочу згадати ще одну картину Кубрика — «Доктор Стрейнджлав, або Як я навчився не хвилюватися і полюбив атомну бомбу» (1964). Це комедійний трилер, сатира на холодну війну, де військові, політики та генерали показані параноїками, здатними знищити світ одним наказом.
Цікаво, що навіть назва фільму є пародією на одну з найпопулярніших книг Дейла Карнегі «Як перестати хвилюватися і почати жити».
Фільм отримав чотири номінації на премію «Оскар», але майже всі статуетки (8!) дісталися стрічці «Моя прекрасна леді» з Одрі Гепберн.
Стенлі Кубрик славився використанням класичної музики та модернізму для емоційного впливу й створення атмосфери. Саундтрек ідеально поєднується з візуальними образами, що мені особливо подобається в його фільмах, де звучать твори Ріхарда Штрауса, Шостаковича, Бетховена («Механічний апельсин», Симфонія № 9 — «Ода до радості») та інших.
Як епілог наведу цитату Стенлі Кубрика, яка, на мій погляд, характеризує не лише його стиль, а й особистість:
«Ви можете стати такими ж великими режисерами, як і я, якщо лише з усіх сил будете чинити опір будь-яким спробам втручатися у вашу роботу і залишитеся самими собою».
Фільми Кубрика, майже кожен із яких можна вважати шедевром, — наче витвори мистецтва: їх і досі продовжують вивчати.
Він не повторювався, вирізнявся безкомпромісністю та створював картини, які живуть поза часом і залишаються актуальними донині.
