У Полтаві колишній суддя хоче виселити матір із дитиною з їхнього будинку
Історія розпочалася ще у далекому 1997 році.
Мостовий Микола Іванович тоді обіймав посаду судді Полтавського районного суду і, перебуваючи в законному шлюбі, закрутив роман із молодшою на 14 років співробітницею, начальником канцелярії даного суду (в подальшому в них відбулося одруження та народження доньки).
Як наслідок, Мостовий М.І. розлучився з офіційною дружиною, але свою попередню сім’ю він не залишив у спокої.
Суддя Полтавського районного суду дізнавшись про те, що його дружина подала на розлучення, не витримавши роману свого чоловіка зі співробітницею, завітав вночі до квартири, в якій вже деякий час не мешкав та наніс колишній дружині тілесні ушкодження середньої ступені тяжкості. Людмила Іванівна (так звуть побиту дружину) звернулася до Управління Юстиції в Полтавській області, але їй було відмолено у розгляді даного питання та порекомендовано звернутися до органів прокуратури. У 1999 році Прокуратурою міста Полтави відмовлено в порушенні кримінальної справи за скоєний злочин Мостовим М.І., на підставі статті 6 пункту 4 КПК України внаслідок амністії – Закону України «Про амністію» від 27.07.1998 року, оскільки він, нібито, є ветераном війни (хоча він усього лише учасником бойових дій).
Але хто б міг допусти притягнути суддю до кримінальної відповідальності з його зв’язками? Про це навіть і мови не могло йти. Це була перша ластівка беззаконня, що сталася по відношенню до колишньої родини Мостового.
У 1998 році дві сторони (Мостовий та матір із дочкою з іншої сторони) подали позовні заяви до суду для врегулювання житлового питання, оскільки квартира є державною власністю. Кожна сторона намагалася вирішити питання на свою користь. Але знову ж таки, користуючись своїм службовим становищем та дружніми стосунками з колегами - суддями Октябрського районного суду міста Полтави, а саме із суддею Бурбаком В.М. (якого з ганьбою звільнили із займаної посади), в 2002 році було винесено рішення про втрату користування житловим приміщенням Оксаною (доньки Людмили Іванівни від першого шлюбу, на яку за законом отримувалася окрема кімната) та її малолітнім сином Євгеном. Та цікаво те, що на судове засідання не були запрошені ані свідки, ані представники опікунської ради ба навіть, матір із дитиною не запросили на суд, ось до яких незаконних рішень призводять дружні зв’язки Мостового зі суддями. Звичайна родина не може відстояти чи довести свої права, якщо одна із сторін у справі є представником влади та обіймає відповідну посаду в суспільстві.
У січні 2004 року відділ ДВС Київського РУЮ міста Полтави намагався виселити Оксану з малолітнім сином Євгеном зі спірної квартири, але на той час вона щойно народися другого сина Владислава, якому на момент виселення було лише 3 тижні і тому дане рішення не було виконано.
В квітні 2004 року Октябрським районним судом міста Полтави винесено ухвалу, якою встановлено порядок виконання рішення, відповідно до неї рішення виселення Оксани з малолітнім сином Євгенієм постановлено відстрочити до вирішення питання про виселення з даної квартири новонародженого Владислава в судовому порядку, а в задоволенні решти подання – відмовлено та вказано, що перешкод для вселення Мостового Миколи Івановича судом не вбачається.
Паном Мостовим в 2004 році було подано заяву до відділ ДВС Київського РУЮ міста Полтави про те, що він відмовляється вселятися в дане помешкання та не заперечує стосовно проживання в ньому Оксани з дітьми.
З тих часів багато чого змінилося, пана Мостового звільнили з посади судді, він почав займатися адвокатською практикою, але його і її позбавили, оскільки Мотового було умовно засуджено за хабарництво.
У період з 2004 по 2014 роки пан Мостовий фактично втратив інтерес до спірної квартири - про це свідчить його відсутність у квартирі понад 10 років і відсутність сплати за комунальні послуги. Але після того, як померла його чергова цивільна дружина і його виставили з її помешкання, у жовтні 2014 року Мостовий звернувся із заявою до Октябрського районного суду міста Полтави про визнання поважною причиною пропуску строку для пред’явлення виконавчих документів до виконання (сплило 10 років) та з метою поновити позов, посилаючись на те, що він не знав про невиконання рішення суду. Слід зауважити, що є рішення суду від 01.12.2004 року про сплату заборгованості по «Полтаватеплокомуненерго», в якому Мостовий у судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що він не проживає за даною адресою і платити не збирається.
Та попередні зв’язки знову ж таки дають про себе знати, колишньою колегою Мостового, суддею Октябрського районного суду міста Полтави Тимошенко Н.В., задоволено заяву Мостового М.І. Такий висновок суду не витримує жодної критики, адже він помилково дійшов висновку про те, що Мостовий М.І. не знав про невиконання рішення суду, оскільки вселення особи проводиться в обов’язковому порядку за його участю. І Мостовий безперечно знав, що він не вселений. Знав, звісно, і це становище його цілком влаштовувало, оскільки він втратив зв'язок із цим житлом, мав інше житло – це очевидні речі, які не підлягають додатковому юридичному доказуванню. І на мою думку, повинні бути очевидними для суду, який виносив рішення про непропущення строку для звернення із заявою про видачу дублікату виконавчого листа. Очевидним є й те, що не існує поважної причини, що триває понад десять років! (за винятком ув’язнення на такий строк, але ж він був осуджений умовно).
Та родиною Людмили Іванівни в січні 2015 року знову подано позовну заяву до суду про втрату користування житловим приміщенням Мостовим М.І., а ним подано зустрічний позов про втрату користування житловим приміщенням Людмили Іванівни та її онуком Владиславом.
Та зважаючи на той факт, що Мостового М.І. в березні 2015 року таки вселили в спірну квартиру, Людмилі Іванівні відмовили в її позовних вимогах, як відмовили і Мостовому в його позовних вимогах. Колишній суддя даним фактом не був задоволений та подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Полтавської області, де йому також відмовленого в його позовних вимогах. На даний час ним подано Касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України, де до речі працює його кум, колишній голова Полтавського районного суду.
А тим часом до Октябрського районного суду міста Полтави до судді Тимошенко Наталії Володимирівни, звернувся відділ ДВС Київського РУЮ з заявою про роз’яснення рішення суду щодо виселення Оксани з малолітнім сином. Та суддя Тимошенко Н.В. не зважаючи на той факт, що мала на руках копію ухвали Апеляційного суду Полтавської області про відмову у виселенні неповнолітнього Владислава (логічно, після цього взагалі потрібно закрити дану справу, оскільки все і так зрозуміло), задовольнила всі клопотання Мостового М.І., які не задовольняли інші судді, оскільки родиною надавалися аргументовані пояснення по поданим клопотанням, які взагалі не мають жодного відношення до заяви ВДВС і не впливають на роз’яснення суду. Але вони конче потрібні Мостовому для подальших позовних заяв і він розуміє, що ніхто інший окрім колишньої колеги та подруги йому не надасть.
На 15 липня 2015 року призначено повторний розгляд справи. Цікаво, чи ухвалить таки суддя Тимошенко Н.В. рішення щодо виселення зі спірної квартири матір, і як дитина повинна проживати в цій квартирі без матері, якщо суддя таки винесе рішення?
Далі буде
