Україна бореться за себе, рятувати «нє такіх русскіх» ми не будемо

Що стосується потуг окремих українців допомогти "демократії у Росії" – це має бути справа рук самих росіян. А нам своє робити і не розсіювати зусилля на чужий інтерес.

100 років тому діячі УНР теж уповали на демократичні зміни у тодішній Росії – і тупо втратили час – не зуміли посилити військо, не оголосили вчасно четвертий універсал, вошкались із "хорошими россиянами" – завершилося це печально. Україну на довгий час поглинуло зло.

Росія може сидіти в лайні, з лопухами замість туалетного паперу. Але їй подобається, коли ми у руїнах і з братськими могилами: «Чтоб у соседа было хуже».

Мене смішать заяви відомих росіян – типу, давайте скинемо грошей на українських біженців. І це подається нашими локальними малоросами як унікальне геройство.

Насправді – всі ці елітні росіяни мали закликати до одного: щоби російські солдати покинули нашу землю. І ми повернулися у свій дім.

Нема сенсу уповати до простих росіян. І прості, і непрості нині об'єднані єдиною образою – що їх несправедливо утискають і позбавили привілеїв західної цивілізації, тому більшої користі нині – уповати до здорового глузду європейських держав і народів, які дають нам різну допомогу.

Наші страждання нині не можна порівняти зі "стражданнями" росіян, які хвилюються за те, що треба буде робити прокладки удома самим. Ми втрачаємо щодня дуже багато прекрасних і світлих людей.

Ми кожного оплачемо після перемоги та збережемо пам'ять про кожного. Це наша гірка плата за розірвання страшного кола від страшного рішення 1630 року.

Цінуймо наших героїв: ЗСУ, кожного добровольця, усіх поліціянтів і прикордонників. Кожного рятувальника – їхня робота нині це просто геройство.

Дякуймо кожному волонтеру, який займається вантажами і евакуацією. Кожній українській людині під тимчасовою окупацією і кожному, хто витирає сльози і уранці іде прибирати своє місто від осколків.

І наостанок. Я просто дам оригінальну цитату гетьмана Павла Скоропадського зразка 1918 року, чому брати під крило "хороших русских" – дуже сумнівно і небезпечно:

«Картина такая: приезжает измученный человек из коммунистического рая на Украину. По приезде молчит, спит, пьёт и ест – это первая стадия. Вторая – хвалит, находит, что Украина – прелесть, и язык такой благозвучный, и климат хорош, и Киев красив, и правительство хорошее, всё разумно – одним словом, рай! Недели через две входит в третью фазу. Еще весел и любезен, но уж очень плохи извозчики, и мостовая местами неважна, и градоначальники.

"Да позвольте, – говоришь ему. – Вы вспомните, что в Совдепии было, мы ведь всего месяца два как работаем, разве можно теперь думать об извозчиках и мостовых?" […] Но для него наступила четвертая фаза. Его встречаешь или на улице, или в театре. Прекрасно одетый, сытый, румяный и чрезвычайно важный:

"Знаете, что я скажу. Ваша Украина – вздор, не имеет никаких данных для существования, несомненно, что все это будет уничтожено, нужно творить единую нераздельную Россию, да и украинцев никаких нет, это все выдумка немцев…" – и пошла критика, и критика без конца».