Україна-Польща. Початок і причини ворожнечі
Кожен новообраний король в першу чергу потребував грошей, які міг отримати лише від іудеїв.
Багатовікова ворожнеча між поляками та українцями, народами у яких схожа мова, генотип та героїчна історія (Походи проти Москви, боротьба проти турецької експансії) на мою думку є протиприродна й інспірована тими, хто був і є зацікавлений в занепаді цих народів.
Звернемося до історії, з кінця 16-го століття в часи коли українсько-польські взаємини почали набирати свій трагічний оберт. Зазвичай, внутрішні конфлікти в будь-якій державі розпочинала та чи інша соціальна група з певних своїх причин. Тепер розглянемо, хто ж спровокував польську та полонізовану руську (українську) шляхту на різного роду утиски, а то й відвертий геноцид проти широких верств українського населення Речі Посполитої.
Про це гарно написав іудейський історик Гайнріх Грец у своїй п’ятитомній «Історії євреїв». «Великі аристократичні роди весь час покладалися на євреїв, які компенсували їхні національні хиби. Польська мінливість, легковажність,марнотратство і нерозсудливість урівноважувалася єврейською розсудливістю, проникливістю,ощадністю й обережністю. Єврей був чимось більше ніж фінансистом для шляхтича, він був його помічником у клопотах, його розважливим порадником».
Три аристократичні роди Конєцпольський, Вишневецьких і Потоцьких – мали тоді контроль над колонізацією України. Вони ж і передавали в руки своїх єврейських господарських агентів стягнення податків та різних зборів з українських селян і козаків. Таким чином іудейські громади поширилися по всій Україні. Наприклад: мусили сплачувати податок з нагоди народження дитини чи вінчання. Й щоб унеможливити його не сплату – тримали в себе ключі від православних церков.
Вони повчали магнатів Речі Посполитої як упокорювати, утискати та більше визискувати українців. То ж не дивно що останні не навиділи євреїв, з якими вони мали майже щоденні стосунки ніж зі шляхтою та урядовцями.
На кінець 16-го століття населення Речі Посполитої складало близько 6 000 000 мешканців. З них юдеїв – близько 100 000, з них 45 000 жило в Україні. За пів століття відсоток єврейського населення до інших мешканців зросла від 1,7 до 4%. Все населення досягло цифри близько 9 380 000, з них населення України – 3 750 000. Отже, завдяки своєму панівному становищу, на 1648 рік юдейське населення збільшилося до 375 000, з них жили в Україні близько 150 000. За часи «Хмельниччини» за даними різних джерел загинуло десь 75 000.
По смерті останнього короля з Ягайлів Жигимонта Августа (1572 рік) євреї в Речі Посполитій у своїх цілях почали використовувати виборність королів. Кожен новообраний король в першу чергу потребував грошей, які міг отримати лише від іудеїв. Цим останні гарно користалися, вимагаючи від українських селян, міщан і козаків різного роду побори, окупаючи за їх рахунок свої позики з великими відсотками.
Князь Трансільванії Стефан Баторій зійшов на трон не без допомоги Соломона Ашкеназі, турецького єврея. Новий король зберіг раніше дані юдеям привілеї в державі. Окрім цього передав (1576 рік) їм всю королівську торгівлю без обмежень, навіть дозволив купувати та продавати в християнські свята і вимагав однакового покарання за вбивство як юдея, так і християнина.
Потім Жигимонт 3-й (Ваза) підтвердив на сеймі у Варшаві в 1592 році старі привілеї дані євреям Казимиром 3-м. За його правління іудеї Речі Посполитої започаткували інституцію – синод рабинів. На тих синодах затверджувалися обов’язкові норми внутрішнього спілкування між окремими кагалами, розглядалися важливі питання закону та віри.
В міру колонізаторської експансії поляків українських степів, українці віддавалися на поталу євреям-орендарям зловживання яких ніхто не контролював. Православне населення позбавили своєї церковної ієрархії. Такі нелюдські принизливі дії магнатів та їх єврейських порадників спровокували криваву війну українців проти своїх національних, соціальних й релігійних поневолювачів. Її очолив український шляхтич Богдан Хмельницький. Його заклик до козаків: «поляки продали нас у неволю проклятому роду жидівському!» відразу знайшов підтримку серед повсталих мас народу. Пізніше, це вилилося в гайдамацькі повстання, апогеєм яких стала Коліївщина.
Як бачимо, головними причинами українсько-польських кривавих відносин того часу були прагнення більшості іудеїв до швидкого збагачення будь-яким чином коштом українців та недалекоглядність й жадоба польської та споляченої української шляхти. Ця недалекоглядність закінчилася знищенням Речі Посполитої в кінці 18-го століття Московщиною, Австрією і Прусією.
Протилежним прикладом співіснування різних народів до цього, було Велике Князівство Литовське, де юдеї не допускалися до важелів господарства і влади.
Історія корисна наука для тих хто може робити з неї відповідні висновки. Між сучасними Україною та Польщею та її народами цілком можливе й потрібне обом державам мирне співіснування. Приклад цьому хоча б ті ж самі Англія-Франція, США-Англія які у свій час досить довго воювали між собою.
Тим паче найбільша на даний час небезпека для їх обох – агресивна політика Росії яка не полишила своїх мрій домінування у Європі та й цілому Світі взагалі. Й на даний час роздмухування ворожнечі між нашими народами є лише на руку Москві також різним транснаціональним структурам котрі теж не зацікавлені в повноцінному суверенітеті України та Польщі.
