Шанси українського народу стати нацією були досить невисокі — історик Грицак

ІСТОРІЯ
27 лютого, 19:17
Шанси українського народу стати нацією були досить невисокі — історик Грицак
Фото: Останній Бастіон

Нація — значно складніший конструкт. Якщо, умовно кажучи, народ є травою, то нація — газоном; якщо народ — хащі, то нація — сад або парк.

На цьому наголошує доктор історичних наук, професор Українського католицького університету у Львові Ярослав Грицак, повідомляє медіаагенція «Останній Бастіон». Вітчизняний науковець стверджує, українське націєтворення йшло тернистою дорогою.

Станом на 2024 рік у світі налічується приблизно двох тисяч народів і тільки двісті націй. Шанси у народу стати нацією, доводить професор Грицак, досить невисокі: 1 до 10; погодьтеся, це дуже низька спроможність.

«Українці використали свій шанс у винятково невигідних ситуаціях. Нагадаю: Валуєвський циркуляр 1863-го, Емський указ 1876-го, насильство, яке ми бачили у Другій світовій війні й усе інше... Власне, наші шанси стати нацією були дуже невисокі як статистично, так і історично. Зважаючи на перешкоди, які стояли перед українцями, можна вважати це справжнім чудом. Ми не розуміємо характер цього чуда, але воно є подиву гідним», — зауважує вітчизняний науковець.

В українській історії було принаймні три періоди, три фази, коли українці реально зникали, коли про зникнення цієї групи говорили як про доконаний факт. Ось, як їх змальовує Ярослав Грицак:

«Перший період — кінець XVIII століття, коли після ліквідації козацької держави козацька еліта активно інтегрувалася в російське дворянство. Нагадаю, тоді головним образом була розрита могила — тобто Україна, яка похована, яка прекрасна, красива, героїчна, але це вже минуле, в майбутньому цього не буде. Її можна оплакувати, вона варта найтепліших споминів — але вона померла і її не воскресити.

Другий — 1860-ті роки, коли в Російській імперії видали Валуєвський циркуляр, який сказав, що українців, української мови нема, не було і не буде — і тоді ж тут, в австрійській Галичині, перемагають москвофіли. В умовах, коли у двох частинах України перемагає російський проєкт, шанси на появу українського проєкту були майже нікчемні.

І третій (згадаю зі свого життя – той, хто має більш-менш відповідний вік, може пам'ятає) — у кінці 1970-х чи на початку 1980-х навіть у Львові було відчуття, що справа погана. Я недавно перечитував есей Мілана Кундери «Трагедія Центральної Європи» й у примітці (важливо читати ці footnotes!) він пише про те, чим був СССР».

Видатний чеський письменник, який відійшов торік улітку у засвіти, стверджував, що совєцький режим є небезпечним, адже призвів до знищення цілих народів. І далі Кундера пише наступне:

«Правдоподібно, ми є свідками зникнення української нації. У 1984 році. Коли бачиш оцей перелік подій, то розумієш, що національна стійкість українців є навіть вищою, ніж стійкість українців як народу».

Однак наперекір усім вітрам із Заходу та буревіям Сходу українці досі є, а Україна — вистояла, зберігши власну державність.

Своєю чергою, професор Грицак додає, що завше є люди, які не звертають уваги на нібито об'єктивний стан історії, а починають розвивати свої проєкти, які йдуть проти історії. Дуже умовно кажучи, ними є:

  • Тарас Шевченко у першому випадку, коли зникала козацька Україна;
  • Іван Франко – у другому випадку, коли зникала Україна в Галичині;
  • Василь Стус — у третьому.

«Ми зазвичай вживаємо імена національних поетів, бо вони є найбільш символічними. Це фігури першого ряду, а за ними тисячі менш знаних. Кожна людина у кожному суспільству потребує міфу. Без міфу ніхто не може жити, жодне суспільство. Без міфу ми всі перетворюємося на таких собі егоцентриків-егоїстів, які не мають спільної мети, нас нічого не клеїть.

Міфи — те, що нас клеїть. Міф — це не про створення якоїсь зручної правди. Міф — це про те, що робить нас великими, про те, що дає нам відчуття, що ми більші насправді, ніж ми є, і що маємо якусь особливу місію. Крім всього, мають бути інституції, які ці емоційні міфи зберігають, примножують і роблять їх більш ефективними.

Має бути хтось, хто будує пам'ятники, друкує «Кобзар», готує бутерброди на Євромайдані, збирає донації на армію. Коротко кажучи, мають бути інституції. Диктатор Сталін казав, що кадри вирішують усе; моя теза — інституції вирішують все. Підставово ці інституції — це кав'ярні, університети, нецензурована преса, вільна Церква, міське самоврядування.

Більшість таких інституцій виникли не тут, не на цій території. Більшість інституцій прийшли з Заходу. Географічна близькість до Заходу надзвичайно важлива, бо це близька територія, де цей досвід може передатися. Це, на мою думку, є однією з причин, чому на росії так швидко зникають етнічні групи. За останні роки там не стало 13 етнічних груп народів Сибіру, а деякі перебувають на грані знищення», — зазначає Ярослав Грицак.

Власне, корінні народи майбутньої постросії вбили двічі: вперше фізично, а вдруге у пам'яті — ніхто не знає про них і не згадує про їхню боротьбу за виживання, бо вважається, що вони цю долю прийняли. Деякі, на жаль, погодилися стати «русскімі».

Історик переконаний, що не можна зрозуміти то, щó робиться в Україні, якщо не взяти до уваги багаж минулих двох десятиліть: в Україні тепер грошовий, людський капітал мігрує зі сходу на захід. Війна це рішуче прискорила, але це було вже перед війною, навіть перед 2014 роком, а зараз стало масовим, на культурний капітал масово мігрує із Заходу на Схід.

«Багато речей, які були неможливими перед 24 лютого 2022 року, на жаль, сталися. Хоча вони б сталися і так, але не такою ціною і не такими темпами. Виклик залишається той самий», — висновує професор Грицак.

А проте, медіаагенція «Останній Бастіон» радить згадати своїм читачам, що відчужених людей легше підштовхнути у потрібному напрямку. Безрідність позбавляє нас зв'язку із минулим і відбирає майбутнє.

Читайте також:
Світ
Нащадки поневоленого московитами у XIX столітті кавказького народу мають нагоду повстати проти окупантів. Чи скористаються вони шансом?
17 квітня, 14:45
Війна
Відверта правда про мобілізацію, чому справжньої битви за Київ ще не було, як тил зрадив військових і чому росія не збирається зупинятися ?
08 квітня, 18:17
Історія
Вони були зовсім юними. Галині і Марії – лишень 18 літ, Наді – 24. Їм би жити, любити, дітей ростити! Ворог змусив їх взятися за зброю.
01 квітня, 15:38
Опінії
Нам всім потрібно більше потужної далекобійної високоточної зброї…
19 березня, 18:33
Війна
Воїн 67 ОМБр ДУК Валентин Крижановський розповів про нелегкий життєвий вибір, недостатнє забезпечення армії та волонтерську допомогу
16 березня, 17:25
Опінії
Свобода тільки тоді чогось варта, коли вона завойована кров'ю.
13 березня, 15:17