Українські ресурси війни тануть на очах
За роки незалежності українці "голосували ногами". І всі, хто хотів, – уже в армії, а хто у тилу – розмірковують над примарним майбутнім...
Зазвичай, коли говоримо про ресурси, ми маємо на увазі танки, ракети, боєприпаси та інше матеріальне, котре постійно випрошуємо та наголошуємо серед країн-партнерів. Але є одна річ, котру Захід не постачає.
Так склалось, що за багатьма закритими даними та частково відкритими, на 1.I.2022 наявного населення у нас було трохи більше 31 мільйона. Від 41 до 31 за 20 років – це нормально, особливо, коли була криза за кризою, і хвилі міграції йшли одна за одною.
Тому воно не помічалося так у суспільстві. Якщо ж відняти від цієї кількості число людей на окупованих, а також тих, хто виїхав (як на Захід, так і в Росію), то отримуємо приблизно 20 мільйонів наявного населення на даний момент.
Причин цьому багато. По-перше, дуже велика кількість українців не потребує захисту; наприклад, 71% українських переселенців у Польщі утримують себе самостійно, у тому числі – працюючи на українські компанії.
Ці дані збігаються частково і з іншим опитуванням, показуючи, як саме відбувається адаптація українців, які втекли від війни до Польщі:
- 37% біженців уже вивчили польську;
- 51% опитаних знайшли нову роботу;
- а 63% живуть на власну зарплату;
- 62% українців самостійно орендують житло;
- 13% мешкають в готелях або хостелах;
- а 11% – у польських родинах, які їх прийняли.
Цю картину ми можемо бачити і по бізнес-сфері. У 2022 році українці відкрили у Польщі близько 16 тисяч індивідуальних підприємців (ФОП), а у першому півріччі 2023-го їх було майже 14 тисяч.
Майже кожна десята компанія, створена в Польщі, була українською (за даними Польського економічного інституту). Щомісяця українці відкривають понад 2 тисячі нових компаній і ці люди будуть поза статистикою біженців, бо вони можуть за власний рахунок себе забезпечити.
А відкриті європейські кордони дозволяють українцям з Естонії спокійно потрапити до тієї ж Польщі. Тому сталих даних відносно кількості біженців нема.
Але повернемося до України, взявши за основу, що в нас наявного населення десь 20 мільйонів громадян і беручи до уваги заяву президента України про те, що в Силах оборони України знаходяться до 1,5 мільйона чоловік. І пам'ятаючи, що в нас мобілізація перманентна:
- є вибувші по пораненням;
- можемо кількість мобілізованих підняти приблизно до 2 мільйонів осіб.
Що це значить для України? Що до лав оборони залучено 10% від наявного населення, а це значить, що мобілізаційний резерв у нас дуже скудний – пенсіонери, котрі не виїжджали так масово, складають частку в 10,7 мільйона осіб.
В армії Південного В'єтнаму відсоток мобілізованих до населення був 11,7%. І ця кількість болісно била по економіці держави, та й взагалі спонсорувалась майже вся з боку США.
Фінляндія під час Другої світової війни почала відчувати суттєві проблеми в тилу, коли кількість мобілізованих досягла 14-15% від наявного населення. Не вистачало чоловіків певних професій, що приводило до суттєвих наслідків.
Так і в нас вже депутати та комітети Верховної Ради говорять: є нестача персоналу в енергетичній, промисловій так військово-промисловій сферах. І все це через мобілізацію працівників.
Є проблеми з плануванням та поставленими завданнями; вони мають плануватися від кількості тих сил, котрі можуть бути задіяні. Якщо ресурсів недостатньо і дістати їх нема звідки – воно має бути переглянуто згідно з реальним станом речей.
Саме тому, коли ми говоримо про звільнення Криму, треба у першу чергу задавати питання: а чи вистачить в нас наявних ресурсів для виконання цього завдання? Якщо так – система мусить працювати, ніби в неї є лише тільки цей ресурс, а не вважати, що він бездонний.
Це означає більш якісну підготовку війська. Перероблену мобілізаційну систему, де працівників критичних підприємств не мобілізують, та багато багато іншого.
Автор – Гліб Парфьонов, керівник департаменту безпекової політики Центру політичних студій "Доктрина"
