«Усі ми мужики — до пори до часу»

Мережам знову позривало дахи від мудрості найвеличнішого з приводу річниці паризьких посиденьок Нормандської четвірки: «Шлях до миру
нелегкий, але знаю – ми зможемо».

Підставився Зе, і йому українці навішали по далі нікуди. Червоною ниткою через нищівні коменти проходить роз'яснення щодо тих бідолах, котрі чогось ще хочуть, але вже нічого не можуть.

Та й те, якби ж очевидна імпотенція зеленої недолугості обмежувалася лише фронтом! Президентська нездатність негарно «повисла» на всьому, до чого він виявився причетним у свій явно «незоряний» час.

«Чого ти виперся, хлопче, з-під бані шапіто, чого тобі там не вистачало?», – рефреном тліє німе запитання в очах вже навіть близького оточення. Відповідь знає хіба що дівчинка Мендель.

Уявімо на мить, що ми визнали цього зарозумілого профана президентом. Так, важко. Але нехай – обраний, нові обличчя, інституція, те-се. Уявили.

Тепер давайте абсолютно відсторонено, поза партійними уподобаннями, абстрагуючись від світоглядних засад, з врахуванням соціологічної похибки, персональної залюбленості у чиїсь чесноти та карії очі, себто за гамбурзьким рахунком, подивимося – що отримала країна від поки що триваючого президентства Голобородька? Включно з отими відсотками біомаси, котра, покажи їй Зе не палець, вимерла б з реготу?

Ну, панове, активніше! Сміливіше! Хоч би щось! Ага, визнаємо – напередодні нового 2020 путін кинув кістку партнеру за нормандським столом, котрий аж надто підлещувався, зазираючи в очі мордорському пахану по самісіньке скловидне тіло.

Відбувся обмін полоненими і 76% українців повернулися додому. Гаразд, прийнято і зараховано, і все наступне, пов’язане з обміном, коментувати не станемо. Там – біда.

Так, «перестати стріляти» вдалося лише Збройним Силам України, але й відносну тишу упродовж останніх місяців слід теж вважати безсумнівним
позитивом.

Все. Перелік добіг кінця. За решту світить або «фі, недоріка», або статті КК. Якщо цікавлять деталі усього, що буде інкриміноване цьому аніщо, загугліть теґ #Зе.

Щодо знань про нелегкий шлях до миру. Три- чи чотириразовому ухильнику, певно, невідомі чесноти, які виокремлюють героїв з-поміж сірих цих.

Аut cum scuto, aut in scuto, – казали давні греки, проводжаючи воїна на бій. «Або зі щитом» – значить, повертайся переможцем, «або на щиті» принесуть полеглого за цінності, які він поставив вище за своє життя.

Клоуну невтямки, що його власний метафоричний ряд щодо повії-України свідчить не лише про відсутність знань давньогрецької міфології. Адже по-житейськи і по-людськи зрозуміле «повертайся живим», як аналог «припини, воїне, стріляти», є ще й закликом до дезертирства. Що у виконанні головнокомандувача є неприпустимим.

Мир ціною капітуляції, давайте без пафосу, хоч він отут і доречний, це – не та «перемога», яку плекають українці.