В Україні наявна криза державного управління
За авторитарної моделі, держава працюєш у парадигмі «свій-чужий». А своїх багато не буває і періодично вони стають... чужими.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Розповім вам про кризу державного менеджменту на доволі показовому прикладі. У перші 2 роки існування Суспільного мовника його Наглядова рада зіткнулася із проблемою: виявилося, що голова Правління принципово відкидає управлінський стиль на засадах чіткого делегування повноважень.
Йому був комфортний інший стиль, який найкраще можна описати як «нечітке делегування довіри». Тому у результаті всі робочі питання в компанії вирішували не ті, кому це входило формально в обов'язок (та й формалізації обов'язків голова Правління теж пручався), а ті, кому голова Правління «довіряє» розв'язувати такі питання — незалежно від їхньої формальної посади.
Я про це згадав, читаючи допис свого колеги Ігоря Селецького про проблеми лідерства і державного менеджменту. Бо річ у тім, що президент Володимир Зеленський керує державою в точнісінько тому ж стилі.
Поясню: він не делегує чіткі повноваження — не вміє цього і не розуміє цього — а делегує нечітко визначений обсяг «довіри». Наскільки мені відомо, він сумлінно проводить співбесіди з кандидатами на посади не лише міністрів, а й, наприклад, голів обласних військових адміністрацій.
Однак мета цих співбесід саме така — через особистий контакт визначити, «чи можна цій людині довіряти» (не лише конкретну посаду, а «взагалі»). Цей «довірчий» стиль менеджменту має в нас дуже давнє коріння, про що може свідчити, наприклад, такий віршик початку 1950-х:
Лікується це на державному рівні так само як Наглядова рада лікувала це в НСТУ: вимагати чіткого опису повноважень кожного керівника, і щоби ці описи складали систему взаємодії й не суперечили одне одному. Але в НСТУ на боці Наглядової ради ще виступали донори, до яких голова Правління не міг не прислухатися.
Цікаво, наскільки країни-учасниці G7 зможуть і захочуть зіграти подібну роль на рівні нашого державного менеджменту; може й не захочуть — мовляв, «це ваша внутрішня справа». Однак «ізсередини» лікувати цей стиль менеджменту буде дуже й дуже важко.
