Велика авантюра України
Курський наступ змінив попередню похмурість про негативну траєкторію конфлікту. Але Київ має вирішити, що робити зі своїм першим успіхом.
До цього закликають старший науковий співробітник Фонду Карнеґі за міжнародний мир Майкл Кофман і старший науковий співробітник Інституту зовнішньополітичних досліджень Роб Лі. Вони підсумували наявні ризики та вигоди наступу Сил оборони України на Курщину.
Рішуче просування на північний схід углиб російського терену ще не призвів до відведення значних сил окупантів із Донбасу, і поки що неясно, як військово-політичне керівництво у Києві планує втілити цей тактичний успіх у стратегічні чи політичні вигоди. Наступ відкриває нові можливості, але також загрожує колапсу частини фронту.
Досі операція України проводилася змішаним угрупованням, яке загалом може нараховувати від 10 000 до 15 000 солдатів, з елементами регулярних бригад та Сил спеціальних операцій. Це одні з найкращих та найдосвідченіших українських військ, кістяк яких складають елітні штурмові підрозділи.
Перенаправляючи ресурси з оборонних дій у Донецької області, Україна робить ставку на те, що інші ділянки 1300-кілометрового фронту не руйнуються й не втратить великої кількості солдатів і техніки у Курську, а отже вигоди від операцій переважать витрати, отримані в інших місцях. Але це не так.
У політичному плані Київ, імовірно, також сподівається, що зможе утримувати Курщину досить довго, щоби використовувати її як розмінну монету у разі, якщо на владу України буде чинитися тиск із метою проведення перемовин. Однак ця територія може ще більше напружити українську армію у зимовий період 2024-2025.
За будь-якого випадку, Київ сподівається, що Курський наступ змінить думку, що конфлікт іде негативною траєкторією, як замислили у Москві. Це дозволить отримати додаткову матеріальну допомогу та змінити обмеження Заходу на постачання зброї.
Курський наступ України здійняв бойовий дух військ і повернув їй ініціативу на окремих ділянках фронту. Ця авантюра також глибоко збентежила Кремль, продемонструвавши, наскільки росія не була готова до наступальної операції на кордоні.
Путінська банда кривавих упирів, безсумнівно, вважала, що конфлікт впевнено прямує своїм шляхом і, що час на боці агресорів. Курськ змусить Москву задуматися, що Україна має варіанти дій, і що результат цього протистояння все ще не вирішено.
Поки Київ дав зрозуміти, що утримуватиме частину Курщини як буферний простір усередині ресурсної федерації. Це означає, що українські війська там залишаться, щонайменше до завершення активної фази конфлікту.
Наскільки великим опорним пунктом, який виступає на територію Росії, стане Курськ і який фронт має намір утримувати Україна, не зрозуміло. Але цілі цього наступу виглядають набагато обмеженішими, ніж попереднього.
На відміну від 2022 року, коли Україна виганяла росію з Харківської та Херсонської областей, Курський наступ не оточив і не знищив значних російських сил. Це могло б призвести до захоплення техніки та руйнування наступального потенціалу.
Полонені, яких взяла Україна — це переважно прикордонники, солдати-строковики та бойовики TikTik-підрозділу «Ахмат». (Частину із них уже обміняли на українських бранців).
Авантюрна офензива не усуває поточний дисбаланс матеріальних засобів — РФ усе ще зберігає перевагу у живій силі, техніці та боєприпасах. Ця перевага не стала вирішальною і не призвела до оперативно значущих проривів, але від жовтня 2023 року російські окупанти впевнено загарбали 1250 квадратних кілометрів.
За минулий місяць темпи цього просування прискорилися, і становище України на окремих ділянках фронту виглядає дедалі хиткішим. Просування російських військ ставить під загрозу цілі міста; зокрема, Покровськ, який є важливим транзитним пунктом, де розпочато вимушену евакуацію.
У міру посилення тиску українські війська можуть поступово, а в деяких місцях і раптово віддавати ворогу власні позиції. Але судити про успіх із завойованих територій невірно, оскільки важливішим є баланс виснаження: тримати підготовлену оборону легше, ніж наступати, й, зазвичай, менш затратно.
До Курської операції Україна повільно послаблювала російську наступальну міць в обмін на завойовані території. Це знижувало ризик російського прориву і давало Києву можливість відновити свої виснажені збройні сили протягом найближчих місяців.
Розширена кампанія обстрілів внутрішньої росії за допомогою безпілотників і нових ракет поступово підвищувала вартість підтримки конфлікту. Це не був особливо сміливий чи новий підхід, але доволі ефективним.
Після того, як у травні 2024 року набув чинності новий закон про мобілізацію, Київ більш ніж удвічі збільшив кількість війська. Україна неухильно заповнювала дефіцит живої сили та укріплень, збільшувала втрати російських військ на полі бою та підтримувала інфраструктуру за лінією фронту.
У цьому контексті Курська наступальна операція посилила становище України — її сили складалися з частин багатьох бригад, штурмових батальйонів та спеціалізованих підрозділів. Якщо ці війська не будуть перекинуті на Донбас, то не зможуть служити резервами чи протистояти російському наступу всередині України.
Інакше кажучи, наступ послаблює і так хиткий фронт України, адже наявні оборонні лінії у Донецькій області тріщать під тиском окупантів. Російські війська також відтісняють українські війська за декількома напрямками — від Вугледара до Покровська, від Торецька до Часового Яру та під Куп'янськом, воліючи зосередитися на цьому регіоні, забувши про інші.
Опріч того медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, що захисники України міцно тримають оборону на підступах до Покровська, російським загарбникам не вдається здобувати успіхи, як до тепер. Місто Селидове готується відбивати штурми ворога.
