Ми спостерігаємо за глибокою зміною стратегії Сил оборони України

Наступу Сил оборони України у Курській області народній республіці, що розпочався 6.VIII.2024, ніхто не очікував — як і тих результатів, які він продемонстрував. Операція у російському прикордонні змінює стратегію нашої армії на поточний рік із оборонного характеру на оборонно-наступальний.

Але як це може вплинути на перебіг бойових дій загалом та чого більше: користі чи шкоди, — від такої зміни стратегії? Перш аніж детально розібрати це питання, не можу не згадати, як торік у грудні вже розглядалася подібна зміна.

Тоді я наголосив на тому, що основною стратегією Сил оборони України буде оборонна із метою максимального виснаження ворога — без прив'язки до територій, але з ухилом на підвищення рівня втрат російських окупаційних військ. При цьому я не відкидав і наступальних дій.

Дослівно: «Я не намагався цим текстом сказати, що в найближчій перспективі Сили оборони України не зможуть наступати, а тільки виснажуватимуть ворога. Ні. У нас будуть лише оборонні плацдарми, Донецька область, Лимано-Куп'янська вісь, частково Запорізька область. Так, деякі позиції і локації ми змушені будемо залишати – і це теж слід приймати адекватно, без паніки та депресії. Але є плацдарми, де цілком може розширюватися наша присутність, яка поступово вимальовується в перспективу. Реальну і цілком відчутну».

Оборонна стратегія та виснаження ворога

На восьмому місяці 2024 року можна сказати, що оборонна стратегія себе повністю реалізувала. У російських окупантів лише один активний напрямок — Торецько-Покровський, на якому вони можуть собі дозволити стабільний наступ.

При цьому на ньому сконцентровано одразу дві групи військ: «Юг» і «Центр», а результати просування на тлі такої концентрації військ мінімальні. Чи хтось хоче сказати, що просування угруповання понад 100 тисяч особового складу на глибину 35 кілометрів за рік — це шедевр і приклад наступальних кампаній?

При цьому захоплення територій окупантам дається колосальною ціною; лише у 2024 році послідовно було встановлено із дюжину рекордів втрат — як в особовому складі, так і техніці. Рекордні втрати артилерії, автотранспорту, спецтехніки, засобів ППО тощо.

На росії почали виникати проблеми із компенсацією щомісячних втрат у техніці. Емісари та запити Москви з проханням викупу радянської та російської техніки відправлялися по всьому світу до країн, де вона є.

Як один із доказів серйозності проблеми — особистий візит путіна до КНДР. Неодноразово наголошувалося, що інтенсивні бойові дії у 2024 році для рсії це як гра ва-банк перед повним виснаженням ресурсів, яке буде неминучим у 2025 році.

За даними Генерального штабу Збройних Сил України, втрати російських окупаційних військ з 1 січня до 31 липня 2024 року становили:

• особовий склад — 219 480;
• танки — 2416;
• ББМ — 5116;
• ствольна артилерія — 7637;
• РСЗВ — 186;
• ППО — 282;
• автотранспорт — 10 486;
• спецтехніка — 1436.

Виснаження противника через зростання співвідношення втрат із різницею в кілька разів проводилося успішно. Але у серпні 2024-го розпочалася нова, несподівана фаза, де виснаження йде через співвідношення контрольованих територій.

Курська операція

Операція Сил оборони України у російському прикордонні стала для багатьох несподіваною, оцінити її результати багатьом було так само складно. Головною критикою цієї операції було те, що спрямовані на її виконання ресурси можна було надіслати для контрнаступу на Донбасі.

Скажу одразу — той, хто думає, що тими силами та засобами, які були використані для Курської операції, можна було б провести успішний контрнаступ на Донбасі та звільнить, наприклад, понад 1200 квадратних кілометрів території, вкрай далекий від військової науки. Так є!

Угруповання Сил оборони України, яке використовується на Курщині, нічого б не змінило на Донбасі — за винятком того, що розтягло б процес наступу росіян, чисельністю змушуючи їх гальмувати за низкою напрямків. Але ні зупинити, ні тим більше піти в контрнаступ — ні.

По суті, Курське угруповання нашого війська на Донбасі затримало б окупантів на кілька тижнів і більше нічого, а що ми маємо по Курську? Повний розвал прикордонної логістики, особливо залізничної, що йде у Білгородську область народну респубілку.

З низки інших напрямків неохоче, але все ж таки командування окупантів почало передислокувати підрозділи — і цей процес тільки наростатиме, оскільки стабілізувати ситуацію вони досі не здатні. Під контроль Сил оборони України перейшло понад 1200 км² Курщини, а якщо врахувати ізоляцію Глушковського району, то ця площа може найближчим часом перевищити 1500 км².

Плюс — полонені, поповнення обмінного фонду тощо. Тож, чи змогли б наші визволителі досягти таких результатів на Донбасі за 2 тижні? —Вочевидь, аж ніяк, себто ні.

Але що цікаво: фактично, відкривши Курський напрямок, захисники України перейшли у наступ і стратегія 2024 року трансформувалася не лише в оборонно-наступальну, а й обзавелася ще одним параметром під час виміру виснаження ворога — територіальним. Пояснюю.

За два тижні операції Сили оборони України взяли під контроль понад 1200 км² Курщини — це більше, ніж росіяни окупували українські території. До кінця цього тижня, на початок наступного в офіційній звітності може фігурувати цифра понад 1500 км².

На мій погляд, до позначки на місяць, до 6 вересня, контрольована площа Курщини перевищить 2000 км², а цілком реалістичним підсумком операції може стати позначка 4000 км². Тобто співвідношення контролю окупаційно-терористичного контингенту РФ і Сил оборони України складе 1 до 4 км².

І це не тільки показник переговорної перспективи по територіях, наприклад, малоймовірному, але все-таки гіпотетичному обміну, а й вимушений фактор виснаження ворога. Адже стабілізація лінії боєзіткнень на 1200, 1500, 2000 або навіть 4000 км² вимагає кардинально різного ресурсу, не кажучи вже про ідею контрудару.

Себто неминучий процес відтягування сил і засобів противника на Курщину, ослаблення деяких ділянок та сумнівний ефект від стабілізаційних заходів у регіоні. Все це з урахуванням значно стрімкішого розширення зони контролю України, ніж прибуття підкріплення росіян.

Нині для стабілізації лінії боєзіткнень на Курщині російським окупаційним військам потрібне угруповання більш ніж 30 тисяч осіб. Площа зони контролю збільшиться — збільшиться і потреба у кількості угруповання.

Висновки

Імовірність того, що тактика Сил оборони України у 2024 році може від оборонної перейти в контрнаступальну, була невелика, але була. Однак ніхто не очікував, що перехід буде настільки кардинальним, і свої плоди він уже як дає, так і даватиме.

Власне, у той час, як у зоні бойових дій на території України оборона СОУ продовжує виснажувати ворога (як і планувалося), у Курській народній республіці цей процес набуває іншого, унікального формату. Це докорінна зміна війни.

Фактично, крім механізованого виснаження, яке стало б неминучим для росіян у 2024 році, виникає проблема територіального формату. А вона, зокрема, впливає і на можливості окупаційних військ у зоні бойових дій, а також неминучість зростання втрат, розподіл ресурсу та прискорення виснаження.