Відбиток, що став кораблем: у Британії відтворюють судно із Саттон-Гу
Після спуску корабель має стати платформою для експериментальних досліджень.
У травні 2027 року на річку Дебен у британському графстві Саффолк планують спустити повнорозмірну реконструкцію англосаксонського корабля із Саттон-Гу. Судно завдовжки близько 27 метрів будують у Вудбриджі — практично навпроти місця, де 1939 року під курганом виявили одне з найвідоміших поховань ранньосередньовічної Європи.
Нинішній проєкт — не просто створення музейної копії. Після спуску корабель має стати платформою для експериментальних досліджень: археологи й корабели перевірятимуть, як він тримався на воді, якої швидкості міг досягати, скільки людей потребував для керування та чи був пристосований лише для веслування, чи також мав вітрило.
Оригінальне судно походить із кургану №1 у Саттон-Гу. Близько 625 року його витягли з річки, перетягнули на підвищення й помістили у спеціально підготовлене заглибленння. В центральній частині корпусу облаштували поховальну камеру з озброєнням, коштовними прикрасами, посудом та іншими статусними речами. Серед знахідок — знаменитий шолом, меч, золоті застібки, масивна пряжка, срібні чаші та предмети, що походили з різних регіонів Європи й Середземномор’я.
Поховання часто пов’язують із Редвальдом, правителем Східної Англії, який помер у першій чверті VII століття. Однак прямих доказів цього немає, тому ім’я правителя залишається найбільш імовірною, але все ж дискусійною атрибуцією.
Сам корабель не зберігся. У специфічному ґрунті розклалися і деревина, і людські рештки. Під час розкопок археологи побачили лише відбиток корпусу в піску, положення дощок, шпангоутів і тисяч залізних заклепок. Наявність тіла в поховальній камері підтвердили значно пізніше, під час повторних досліджень 1965–1971 років: хімічний аналіз виявив у ґрунті підвищений вміст фосфатів.
Тому сучасна реконструкція ґрунтується не на збережених частинах корпусу, а на своєрідному археологічному негативі. Дослідники використали креслення й виміри 1939 року, фотографії розкопок, матеріали пізніших експедицій та дані про розташування заклепок. Останні оцифрували, щоб відтворити первісні обриси судна та скоригувати деформації, спричинені тиском насипу кургану.
Судно мало близько 27 метрів завдовжки та 4,4 метра завширшки. Його клінкерний корпус складався з дощок, краї яких накладали один на одного і скріплювали заклепками. З кожного боку розташовувалося по дев’ять поясів обшивки. На деревині та в конструкції зафіксували сліди ремонту, отже це був не спеціально виготовлений поховальний корабель, а судно, яке певний час використовували за прямим призначенням.
Sutton Hoo Ship’s Company, створена 2016 року, прагне відтворити не лише форму корабля, а й процес його виготовлення. Корпус будують переважно із сирого дуба, використовуючи традиційні сокири, клини, молотки та ножі. Довгі дошки отримують шляхом розколювання масивних стовбурів і поступового надання їм потрібної форми. Виготовлення одного елемента обшивки може забирати від 40 до 60 годин.
Над проєктом працюють професійні корабели, археологи та понад 170 волонтерів. Нині корпус на всю свою довжину займає майстерню Longshed у Вудбриджі. Річні витрати на роботи становлять приблизно 250 тисяч фунтів.
Після запланованого на травень 2027 року спуску корабель мають вивести на воду близько 40 веслярів. Проте це буде лише початок дослідницької програми. На оригінальній пам’ятці не збереглося однозначних слідів щогли, вітрила чи кермового пристрою. Невідомо також, чи було судно церемоніальним, бойовим, транспортом, або поєднувало кілька функцій.
Відповіді планують шукати під час випробувань на річці та в прибережних водах. Дослідники перевірятимуть різні способи веслування і керування, поведінку корпусу за різного навантаження, його ходові якості та можливість руху під вітрилом.
Водночас реконструкція не може вважатися точною копією. Частина обрисів носа і корми відновлена гіпотетично, а про внутрішнє облаштування, оздоблення та вітрильне оснащення відомо ще менше. Кожне рішення майстрів фактично є дослідницькою версією, яку належить перевірити практично.
Саме в цьому полягає значення проєкту. Корабель із Саттон-Гу відтворюють не для того, щоб запропонувати остаточний образ англосаксонського судна VII століття. Його будують як повномасштабний експеримент, здатний показати, які інтерпретації справді працюють, а які доведеться переглянути.
