Він дихав музикою: талановитий композитор Ніно Рота
Міланець із малечку мав дар відчувати всіма фібрами ноти, відтворюючи їх удома. Батьки розгледіли геній, віддавши сина до музичної школи.
Згодом вундеркінд Ніно Рота вступив і завершив із відзнакою Консерваторію Санта-Чечілія у Римі. Фортепіано стало його життям, його натхненням, його роботою, що породило величну музику, якою до тепер захоплюється світ...
Подорослішав, Ніно Рота щодня сідав на потяг, що прямував із Риму у бік Адріатики, і їхав до своїх учнів. Він був надпопулярним, але наївним, як дитина, та, звичайно ж, міг би заробляти мільярди й мільярди лір, оскільки писав музику не лише до європейських фільмів, а й до американських.
Ось якраз в одному з потягів, який їхав до портового міста Барі, композитор і складав свої мелодії. Колега Тоніно Ґуера завжди питав його: «Нíно, як можна писати музику у поїзді? Він такий галасливий, адже їдуть і старі, і молоді, гомонять, заважають».
«Ні-ні, я нічого не чую, — відповів Рота, — я в цей час чую тільки мою музику». І треба сказати, Федеріко Фелліні був не те що знавець музики, його не можна було зарахувати до поціновувачів опери, завсідників симфонічних концертів, і все ж він дуже жваво відчував її, — тож їхній творчий союз, союз режисера і композитора був дещо незвичайним.
Пан Ґуера завжди питав себе: чому Ніно Рота ніколи не пише музики, якщо з ним поряд немає Федеріко? Не тільки, коли він працював над музикою до фільмів Фелліні, а й коли він писав для Копполи, для Вісконті...
Фелліні часто розповідав історії, пов'язані з Ніно Рота, щоби продемонструвати наївність та відчуженість цієї людини: «Одного разу, я сиджу поруч із ним на дивані. І раптом Ніно опускає руку між диванними подушками й витягує звідти клаптик паперу, записку.
Розгортає, читає і раптом скрикує: «Я мушу терміново купити подарунок!». — Я його питаю: який? — «Ось тут повідомляється, що мій учень одружився». — Коли? — «Сім років тому». — За 7 років ти хочеш зробити йому подарунок?».
Як вам це подобається?! Але подумайте ось, над чим: цю чарівну людину, музика якої звучить у вухах усього світу, у день похорону в останню путь проводжало всього шестеро осіб: Тоніно Ґуера, Лора Рота, Федеріко з Джульєттою Фелліні та двоє родичів композитора.
«Я цього ніколи не зможу зрозуміти. Це, мабуть, залишиться для мене таємницею, як залишаться загадкою для мене ті стосунки, які були у Федеріко Фелліні із так званими невдахами», — згадував пізніше Тоніно Ґуера.
