Він належав до касти героїв: Зенон Красівський – останній Крайовий провідник ОУН

ІСТОРІЯ
21 вересня, 21:22
Зенон з дружиною Оленою
Зенон з дружиною Оленою

30 років від дня смерті героя, який ще на зорі Незалежності України твердив про незворотність війни з Росією.

20 вересня 1991 році у Моршині помер останній Крайовий провідник ОУН у підрадянській Україні 61-річний Красівський Зеновій Михайлович.

Домовину з його тілом виносили греко-католицькі священники, а далі підставили плечі побратими: Михайло Горинь, Панас Заливаха, Михайло Зеленчук, Мирослав Маринович, Степан Хмара.

Привезені з рідних Карпат трембіти трембітали в останню путь.

А народився Зеновій Красівський 12 листопада 1929 року в селі Витвиця, тепер Долинського району Івано-Франківської області.

Рід Красівських зайшов у Карпати у XVIII столітті, ніколи не був кріпацьким.

Предки його були нобілітовані, отже, ніколи не принижувалися.

«Вже мої недалекі предки брали участь у революції 1848 року, за що п’ятеро учасників були позбавлені судом права одружуватися».

Дід Павло продав воли і витратив гроші на придбання книжок для сільської читальні.

Батько Красівського був січовим стрільцем, провів три роки в окопах.

Красівські мали «сім Я»: батьки, четверо синів і донечка; мали одну мету – вивчити дітей, вивести в люди.

Старший Стах (Євстахій) і молодший Зеньо (Зеновій) у Львові: училися у Політехніці та у гімназії.

У 1943 році Стах пішов у підпілля (псевдо «Крига»).

Наступного року край окупували «визволителі», нишпорили, винюшували упівців і те, що погано лежить.

«І ворог посів нашу землю. І було його – як трави і листу. І не було куди дітися на рідній землі.

Одних вороги вбивали, других кидали у тюрми, третіх ешелонами вивозили на Сибір на явну загибель. І не видно було просвітку.

Трембітали трембіти над убієнними і вили пси, сповіщаючи смерть для інших».

У грудні 1944-го батьки зняли зі стіни ікону та благословили чотирьох синів на боротьбу.

Сяде козак на коня вороного.
Мати рушницю святу принесе»,
«Гуляй, моя доле! Шаблюкою грай!
Най доля ворожа трепече!»…

Наприкінці 1945 року брат Стах («Крига»), провідник Галицького повіту потрапив в оточення, обірвав життя останнім набоєм.

Через місяць брата Ярослава (Негуса), зі зв’язаними дротом руками, з накинутою на шию зброєю, повели з гір повз вікна рідного дому на двадцять років каторги.

Брата Мирослава (Бігуна) людолови витягли з криївки і забрали до себе.

«Я жив один у великому порожньому будинку, спав на околоті, а вмиватися бігав на річку. Трудно сказати, як я харчувався. Десяту клясу закінчив у 1946 році й повернувся додому, до рідної хати. Батькам дали спокій.» 
 
Як же моторошно читати спогади поета!

«Інтриги, зрада в кожному куті…»,
«Братове!
Провали!
Арешти кругом!
Між нами гадюкою повзає зрада!»
(«Месія»).

«Страшною дорогою гнав ворог наш нарід на його Голгофу.

Так почалося моє свідоме входження в життя, і тоді-то прошили мою свідомість смерть багатьох моїх рідних та односельчан і той безцеремонний морд, який здійснювала Росія над Україною.

На рідній загороді впритул застрілили Василя Способа. А його брата Михайла з другом Слабіною приперли збройною масою тут, у селі, під Мігівками, прошили автоматними чергами, а тіла знеславили штиками. 

У Закуті зустріли Юрка Сміхуна, що переодягнувся був за жінку, аби вийти з облави. Оксані Зененяковій, пораненій, у сільраді на допиті розпороли живіт і домучили страшною смертю.

На Крушині застрілили неповнолітнього Василя Дорничого, мого шкільного товариша.»

Перші совєтські вибори 1946-ого, стовідсоткове голосування відбувалося на очах Зеника: «До нашої хати зі своїми підручними зайшов другий секретар райкому Славґородський.

Він ухопив батька за груди і, матюкаючи його, товк головою до комина.

Мати, волаючи порятунку, вискочила на подвір’я, але солдат кольбою вдарив її у спину, і вона знепритомніла.

Заходилася криком сестричка, а я під дулом автомата стояв у куті й ціпенів від безсилля.» Осінь 1947-ого. Сніг, дощ.

Удосвіта село наповнилося гулом авт, почався другий вивіз. Батьків, Зеня, 5-річну сестру, дозволені 50 кг вантажу запихали у пульмани та повезли у Казахстан.

У вагоні-товарняку було 99 душ. Дві доби без крихти їжі, без води, без туалету.

«Вітчизна на хресті! Замучена! Розп’ята..! Гинемо! Гинем! Гинем!» – стукотіли колеса.

Зенон Красівський утік, жив Карпатах.

Важко пораненим потрапив до чеки.

У Львові поранений юнак витримав 21 день безперервних допитів.

Був засуджений особливою нарадою (заочно) до 5 років ув’язнення та довічного заслання.

Покарання відбував на лісоповалі в Архангельській області.

У 1953 році був звільнений (через отриману інвалідність) за амністією й етапом відправлений на шахти Караганди, де була його родина.

1956-го поступив у Львівський університет на заочне відділення української філології.

1959-го – заарештований за «розпалювання націоналістичних настроїв серед українців Караганди», але й тут Красівський утік.

За цю справу Красівського відрахували з університету.

У 1960 році одружився. У 1961 році ректор Лазаренко поновив Зеновія в університеті, дав можливість захистити диплом (1962); водночас Красівський працював у бібліографічному відділі наукової бібліотеки.

Завершив бібліографічний покажчик до «Записок Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка», зібрав матеріали до покажчика мемуарної літератури про Україну.

Здавалося б: живи, твори, кохай, але не міг миритися Зеновій Красівський із рабством українців на власній землі:

Нема українцеві сонця під небом…
На власній землі загибаєш рабом

У серпні 1963 року учитель історії Д. Квецько, історик Б. Равнюк, З. Красівський почали творити нелегальну організацію Український національний фронт (УНФ).

Програму «Тактика УНФ», що передбачала мирні методи боротьби за незалежність України, написав Зенон Михайлович.

Підпільна організація складалася з 150 осіб; діяла в Донецьку, Івано-Франківську, Кіровограді, Львові, Рівному.

УНФ видала 16 чисел журналу «Воля і Батьківщина» (звісно, це була робота Красівського). Писав поезії про Наливайка, Сковороду, історичний роман «Байда».

Коли у березні 1966 р. партійні, урядові органи СРСР і УРСР, центральні газети отримали «Меморандум Українського національного фронту XXIII з’їзду КПРС» із вимогами повернути українському народу права, дати можливість насильно переселеним повернутися на батьківщину, припинити гоніння української інтелігенції, арешти й переслідування, запровадити українську мову в усіх сферах життя, КДБ розпочав пошуки УНФ.

За участь в УНФ Зенон Красівський отримав 17 років (5 – в’язниці, 7 – таборів суворого режиму і 5 – заслання) за ст. КПК УССР 56, 62, ч. 1, ст. 64.

Я спини не зігнув.
Нехай відрікся світ,
Злякалися брати,
Хай зрадила дружина –
Я як людина жив!
Я у бою упав!
Я знав за що борюсь!
Я знав за що загину.
(«Фінал»)

Відбував покарання Красівський у Владимирському централі (1968–1971), там написав збірку «Невольницькі плачі», опубліковану в Лондоні (1984).

У Владимирі (1972 р.) за «антирадянську агітацію і пропаганду» суд спрямував Зеновія Михайловича до психіатричної лікарні.

Після повернення додому заясніло сонечко у вікні Зенона Красівського: Олена Антонів, колишня дружина В’ячеслава Чорновола.

Вони світилися тихим сяйвом поваги, розуміння, але рідко були разом: він у Моршині, вона – у Львові; у нього табори, психушки.

Нарешті 26 травня 1979 року вони одружилися.

Олена Антонів належить до тих невідомих героїнь, які щоденною працею намагались полегшити життя українських політв'язнів та їхніх сімей.

«Пишіть, що Вам треба. Чим Вам допомогти?».

Вона знайшла Красівського в Смоленській спецпсихлікарні. Короткий лист, фото зимових Карпат і постскриптум: «Пишіть, що Вам треба. Чим Вам допомогти?».

Це був своєрідний девіз її життя.

«Таких як я вона мала по всіх зонах, критках, засланнях. Із кожного перехрестя вона приносила нові адреси, двері її хати не зачинялися, тут постійно хтось ночував, звідси розсилали пакунки, бігали в лікарнi, аптеки, десь між її сотнями знайомих завжди знаходилася потрібна людина, яка могла допомогти чи залагодити якусь справу, - згадував Краківський. - Для мене, бездомного каторжанина, та ще з таким діагнозом, та ще під наглядом, вона була ніби принцесою у шкляному замку на високій і недоступній горі, на яку я мав видряпатися, і той замок здобути. І я старався, хоч розумів нікчемність моїх акцій. Ми постійно були разом: то в друзів, то на концертах, то в поїздах. Вона потішалася моїми залицяннями, а в якусь хвилю відвертості прямо-таки приголомшила мене словами: «Ти мені пропонуєш і далі носити торби по пересилках за тобою?».

Одружились вони після виходу Красівського із лікарні.

Оскільки за ним значився діагноз «параноїдальної шизофренії» - права на одруження він не мав.

Але органи дозволили.

На реєстрацію шлюбу прийшов слідчий КДБ Шумейко з величезним букетом троянд, мовляв: допускаємо. 

І цілих 20 діб у місті Паланґа тривав їхній медовий місяць.

У жовтні 1979 року Зенон Красівський став членом Української Ґельсінкської групи (УҐГ).

12 березня 1980 Зеновія Михайловича знову заарештували й відправили «досиджувати» термін покарання за вироком 1968 – 8 місяців і 7 днів таборів та 5 років заслання.

Покарання відбував у колонії суворого режиму у селі Кучино Чусовського р-ну Пермської області.

У листопаді 1980 року етапований на заслання в селище Луговоє Тюменської області.

Після арешту чоловіка Олена Антонів не могла влаштуватися на жодну роботу.

У 1980-85 рр. працювала лікарем у Тюменській обл., ділила долю засланого чоловіка. І знову Зенон світився коханням.

У 1985 році Красівські повернулися в Україну, вони разом, вони у Львові.

Їй – 48, йому – 56: жити та й жити. 2 лютого 1986 року поспішають привітати з Днем народження Раїсу Мороз.

Він належав до касти героїв: Зенон Красівський – останній Крайовий провідник ОУН_1

Зенон Красівський

Описує Роман Коваль: «Їхня машина стала у другому ряді перед світлофором. Олена, раптом згадавши щось (здається, побачила продавця квітами), вискочила з машини. А ззаду вже наближалася вантажівка. Голова потрапила під колесо…»).

На очах у чоловіка загинула найкраща у світі дружина, згасло сонце, але життя тривало.

Здавалося, Зенон був усюди: 1987-го став секретарем Української Ґельсінкської Спілки (УҐС); був у складі делегації підпільної УГКЦ на зустрічі з представниками Ватикану в Москві (1988), будував монастир у Гошеві.

З тюремним другом о. Ярославом Лесівим їздили по Галичині, піднімали людей до праці.

Він ніколи нікому не відмовляв, підкладав свої руки: приїздив у Київ, щоб викупати паралізованого Івана Світличного, організувати його переселення на іншу квартиру.

А коли його запитували, як можна так багато працювати, поміж іншого, він відповідав: «А ще мені треба трохи забутись...»

Втім, як і раніше, назовні він залишається життєрадісним.

Євген Сверстюк пригадав діалог, який відбувся в нього вдома між родиною та Красівським:

- Ви такий спокійний і веселий, наче вас зовсім обминуло совєтське життя.
- Можна сказати, що так, - погоджувався Зеньо, - Я тільки двадцять сім років провів під арештом, а решту - Бог милував...»

Він належав до касти героїв: Зенон Красівський – останній Крайовий провідник ОУН_2

У квітні 1990-го Зенон Красівський ініціював створення політичного об’єднання «Державна Самостійність України» (ДСУ).

Красівський розумів, що без конфронтації з російською імперією, без війни проти неї Україна ніколи не стане вільною: ворог повинен бути знищений, вигнаний з нашої землі.

«Хай знову бризне кров!
Хай в серці захлинесь обломок сталі!..
Хай блисне!
 Прогуркоче грім!»...

Матеріал підготовано на основі праць історика Ганни ЧЕРКАСЬКОЇ

Читайте також:
Цей похід під проводом генерала Тютюнника, що розпочався 100 років тому, отримав в історії назву «Листопадовий Рейд».
25 жовтня, 20:32
21 жовтня 1999 року за прямим наказом Владіміра Путіна війська РФ обстріляли столицю вільної Ічкерії з системи "Точка-У".
22 жовтня, 14:10
За життя Піддубний мав світову славу, але це не завадило радянській владі довести його до голодної смерті.
08 жовтня, 19:36
У цей день 1919 року УНР і ЗУНР спільно розбили більшовиків. А Петро Порошенко у 2015-му намагався узаконити Л/ДНР.
31 серпня, 14:56
Леонід Полтава народився на Полтавщині. Одна з вулиць Полтави нині має його ім'я.
25 серпня, 16:03
Багато хто з українців Кубані пам'ятають про своє коріння та мріють про розвал російської імперії і возз'єднання з Україною.
16 серпня, 16:16