Вона вбивала і буде вбивати: корупція в національному медуніверситеті
Нещодавня жахлива новина про самогубство студентки НМУ імені О.Богомольця сколихнула суспільство.
Різні емоції виникли у людей: хтось просто співчуває родині, хтось в розпачі від такого рішення зовсім молодої і повної життя дівчини, а хтось бачить логічний результат діяльності жорстокої системи – системи навчання в НМУ імені Богомольця (там навчають, як не дивно, найбільш гуманній професії лікаря).
Чого тільки вартує реакції керівництва НМУ: квіти забрати, щоб не заважали ходити, та побажання улюбленця ректората, студдекана іноземних студентів: шукати тіло, а не носити квіти. А тим більше не шукати справжньої причини трагедії.
4500 у.о на рік – це сума, яку платила Мукаддас за навчання у виші, але за ці гроші вона не змогла отримати принаймні гідного ставлення до неї.
"... Шана народна.
Гордість Держави,
Слава і честь..."
слова з гімну НМУ ім. Богомольця
На сьогодні достеменно не відомо, що стало причиною самогубства, але кожен з моїх приятелів, з ким я це обговорював, підтвердив, що в нього немає сумнівів у тому, що таке могло статись через цькування та вимагання грошей.
Адже вони також проходили через це в ректораті, деканатах та на кафедрах Національного медичного університету імені О.Богомольця.
Хто був ректором – не важливо, корупційна система руйнувала і продовжує вбивати!
Важко сперечатись з цим твердженням, що другим після родини джерелом цінностей для молодої людини є заклад, де вона отримує освіту.
Саме там формується особистість, а не тільки отримуються знання. Ми мріємо зустріти там Вчителів, моральних авторитетів – саме під їхнім впливом формуються патерни поведінки на усе подальше життя.
У Мукаддас воно перервалося, а інші залишилися живими та отримали дипломи лікаря разом із довічною довідкою про моральну інвалідність.
Чи може відбутись реформа охорони здоров’я, коли відсутня належна підготовка найважливішої ланки – лікарів? Як люди, які навчались в умовах правила "слухайся та вклоняйся" можуть бути гарними лікарями?
І не дивно, що слідом за моральною деградацією йде за руку професійна деградація – лише 3% українських інтернів склали міжнародний тест USMLE.
Але чи є в цьому провина студентів, в тому що вони народились у цій країні і не мали особливого вибору, де навчатись на лікаря?
Цілком можливо, що в іншій ситуації вони були б чудовими професіоналами, можливо, розробниками інноваційних медичних технологій.
Але я впевнений, що саме ми маємо зробити усе можливе, щоб така доля не спіткала наступні покоління та продаж дипломів про вишу медичну освіту припинився.
Хто видає ці диплом? Звісно, гнила голова риби. А тепер питання: хто очолює медвиші? Ви бачили цих людей, спілкувалися, вони дійсно викликають довіру та бажання наслідувати їхній стиль мислення та життя?
Згадаємо події в НМУ 3-річної давнини – 23 лютого 2014 року відбулася студентська революція гідності, що знесла попереднього ректора Віталія Москаленка (єдиний ректор, який втратив посаду після Революції гідності).
Саме відверта брехня на десятки камер дозволила Катерині Амосовій разом з чоловіком прийти до влади і почалося…
Точніше, продовжилося використання корупційної системи із лицемірною риторикою про новий університет за старими правилами.
Оновлення кадрів було "радикальним". Перше призначення Катерини Амосової – Олександр Никитюк, одіозний регіонал з Житомирщини, що все життя професійно здійснював перерозподіл державних коштів, плагіатор та міцний господарник.
На інші "хлібні" місця, в тому числі в деканат іноземних студентів, були влаштовані "свої" люди. І бізнес пішов…
За три роки керування медичним вишом була величезна кількість корупційних скандалів з розтратою державних коштів, вимаганням коштів у студентів, затриманнями керівництва внз, безоплатною орендою державного майна, репресіями проти викладачів, сепаратизмом, конфліктами інтересів, зірваним державним тестуванням та незадекларованими прибутками.
Що ще має статись? Чого ще не вистачає для реакції на цю ганьбу?
Звісно, ви скажете, що вони законно обрані колективом – кращі з кращих або гірші з гірших. Можна далі насолоджуватися цим святом демократії – в університетів автономія і вплив міністерств обмежено законом.
Що ви порадите Уляні Супрун в цій ситуації? Спокійно спостерігати за розвитком/деградацією в медичних вишах чи активно втрутитись в патологічний процес та створити умови для формування нової, справжньої, гуманної вищої медичної освіти?
Дайте свій рецепт виходу із ситуації Уляні Супрун, зробивши репост!
Євгеній Гончар, сімейний лікар
