Вони, як ми і очікували, множитимуть зусилля

Нам дали від шести місяців до року на перевірку своїх здогадів щодо наслідків історичної женевської «стрілки» лідерів двох вільних світів. Світи, щоправда, вільні кожен по-своєму, і різниця між світосприйняттям рафінованого представника демократичного істеблішменту Байдена та кадебістського збльовиша (зацініть, колеги, словникову перлину!) путіна – одеська.

Немає сумніву, що кожен з нас, хто цікавиться світом, людьми і перспективами здорового глузду супротивно песикам-котикам, букетикам «нєзабудок» і екзотичним позам монструазно губатих дівиць, має свою точку зору на «головну політичну подію року». Звісно, єдино правильну.

Ба, чимала наша місцева аудиторія, включно з метрами ток-шоу, так прагла побачити хоч би щось позитивне за дверима приозерної вілли Ла Ґранж у Женеві, що ладна була шукати промисел божий для України навіть у знятому піджаку Байдена. Мовляв, непротокольний жест символізував перегляд засад американо-зеленського співробітництва, ще не бачені інвестиції у все, що ворушиться, вступ Конче-Заспи до НАТО і дозвіл директору патронатної служби офіЗе Єрмаку сфоткатися з прибиральницею кабінету радника з питань національної безпеки США Джейка Саллівана.

До речі, вілла у передмісті О-Вів наповнена привидами не лише римських імператорів і судновласника Фавра – останнього господаря Ла Ґранжу, а й флюїдами розрядки 1985 року: там ні-ні та й визирне із-за портьєри то клон Михайла Горбачова, то дух Рональда Рейґана. Але треба визнати – на тому давньому саміті генерального секретаря ЦК КПРС дотліваючого СРСР та президента аж ніяк не догниваючих США конструктив вихлюпувався через вінця.

Позавчора у Ла Ґранж конструктивом не пахло. Нам, сучасникам, доводиться співати осанну наступним словам президента США: «Я заявив про непохитну підтримку США суверенітету і територіальної цілісності України. Ми домовилися продовжувати дипломатичні зусилля у рамках Мінських домовленостей».

Таке, ніби перед цим США хиталися або Мінська впритул не бачили! Ні, ми від дідуся, обтяженого неймовірним досвідом і з'їденими на американсько-російських відносинах зубами чекали не чергової пацифістської відозви, з нею до Ґрети Тунберґ.

Спробуйте, панове, уловити різницю між процитованою нами підсумковою фразою президента Джо́зефа Робіне́тта Ба́йдена-моло́дшого і мемом на зальот екологічно заскоченої шведки: «Досить убивати Альонок заради шоколаду»? Як на нас, про Альонку – сильніше.

Міль відбула з Ла Ґранжу до свого мордору сповнена величі і пацанського задоволення від «я єво сдєлал». Бо дідусь Джо підхопив вірус Зеленського (бачите, тепер вже й телефонна розмова заразна) і місію найпотужнішої громади планети бути гарантом нормальної світобудови звів до «хто кого перекліпає».

P.S. Чого чекали? Того, що пацюк буде якщо й не загнаний у кут,то, принаймні, йому туди дорогу покажуть. Натомість «домовилися продовжувати».

А виміряти глибину нужника, у дірку якого шубовснула дипломатія нашого найвеличнішого блазня від женевської зустрічі Байдена з путіним, дозвольте якось іншим разом, бо не знаємо – сміятися чи плакати з того.