Їх свідомо таврували терористами, применшуючи роль у визвольній війні Палестини проти Ізраїлю. Нині ж вони рішуче диктують умови сіоністам.
Йдеться про військово-політичний «Рух ісламського опору» (Хáракат аль-Мукáвама аль-Ісламíя), або інакше ХАМАС. Ідеологічно він пов'язаний з єґипетськими «Братами-мусульманами» та афґанським «Талібаном», але який робить ставку на бедуїнський сунізм і палестинський націоналізм.
Політична верхівка палестинського народу, монополізована «Рухом за національне визволення Палестини» (більш відомий як ФАТХ) і особисто її очільником Ясіром Арафатом, воліла вести бойові дії проти сіоністів виключно партизансько-терористичними методами. Необхідність у власній армії відкидалася.
Знаково, що ізраїльський режим також влаштовувала така ситуація, за якої всіх палестинців можна було звинувачувати у тероризмі, чим і користається дітовбивця Сатаньягу до нині. Інакше дивилися на національно-визвольну боротьбу молоді повстанці, ідейно натхненні єґипетськими «Братами-мусульманами» й пуштунським «Талібаном» з Афґаністану.
Вони згуртувалися 1987 року під проводом тлумача Корану шейха Ахмеда Ясина і доктора медичних наук Абдель-Азіза Рантисі в одному із північних районів Ґази, де вже за рік видали свій перший Маніфест-хартію, документ сповнений надій на краще майбутнє. Засновники та перші члени ХАМАС публічно розірвали всі зв'язки із ФАТХ, чиє керівництво звинуватили у змові із сіоністами.
Як пізніше згадував заступник голови дипломатичних відносин руху доктор юриспруденції Ахмед Юсеф, Хартія ХАМАС була ратифікована в унікальних обставинах всенародного повстання палестинців і була необхідна як основа для боротьби із нещадною окупацією. Документ містив наступні 35 параграфів:
Впродовж наступних 20 років ХАМАС діяло відразу у двох напрямках — політично-дипломатичному, намагаючись отримати широку міжнародну підтримку, так і військовому. Зброю і вибухівку палестинським борцям за волю попервах зголосилися нелегально постачати відразу кілька мусульманських країн, із-поміж яких: Саудівська Аравія, Ірак, Сирія, Катар, Пакистан, Іран, Лівія, Судан і навіть Уґанда (на сьогодні лише Тегеран та Ісламабад озброюють ХАМАС).
Прикметно, що тактика ведення боїв палестинськими воїнами Аллаха доволі довго у дечому нагадувала тактику Ірландської республіканської та Української повстанчої армій. Воно й не дивно, оскільки доводилося боронити рідну землю і свій народ від у рази дужчого та до зубів озброєнішого ворога, за спиною якого стоїть ядерна наддержава й світове єврейство.
ЦАХАЛ за підтримки військової розвідки та контррозвідки також не пас задніх, вистежуючи та методично знищуючи провідників ХАМАС. 2004 року сіоністські карателі вбили вибуховим пристроєм у пейджері Ахмеда Ясина і балістичною ракетою Абдель-Азіза Рантисі, натомість 2024 року відразу чотирьох високопоставлених діячів руху — Ісмаїла Ханію, Яг'ю Сінвара, Мугаммада Дейфа та Салега аль-Арурі.
Враховуючи окупаційний терор зі сторони Ізраїля та намагання лідерів деяких арабських країн позбутися проблемної для них Палестини, котра заважає торгувати на крові, керівництво ХАМАС змушене піти на відносну лібералізацію радикальних позицій. 2017 року було внесено зміни у згадану вище Хартію, але сама основа документа лишилася сталою.
Так, зокрема, підкреслювалася прихильність ідеї розбудови суверенно Палестинської держави у межах 1967 року, тобто включно із Західним берегом річки Йордан, Східним Єрусалимом і Ґазою, за умови, що палестинським біженцям також буде дозволено повернутися до своїх домівок. Визнання Ізраїля як рівноправного сусіда відкидалося, залишаючи палестинцям право на всенародний збройний опір державному утворенню євреїв, які їх окуповують усупереч міжнародному праву.
Теперішня Хартія ХАМАС містить не 35, вже 42 параграфи, наскрізь яких проходить стратегічна мета — здобуття державної самостійності для Палестини, котра є цілісною територіальною одиницею, це «рідна земля і батьків дім для всього палестинського народу»; зацитуємо уривок із преамбули:
«Палестина — арабська ісламська країна, благословенна священна земля, яка займає особливе місце у серці кожного араба та кожного мусульманина. Палестинці є арабами, які жили в Палестині до трагедії Накби, незалежно від того, були вони вигнані з неї чи залишилися на ній; і кожна людина, що народилася від батька-араба палестинського походження після 1948 року всередині чи поза Палестиною є палестинцем. Палестинська ідентичність є справжньою та позачасовою; вона передається з покоління до покоління».
Взагалі змінений основоположний документ-орієнтир ХАМАС покликаний привернути увагу перш за все мóлоді, особливо на Західному березі річки Йордан, де панує ФАТХ з іншими політичними силами, налаштованими на так званий «Авраамічний консенсус» із сіоністами. Махмуд Аббас — президент Палестини та наступник Ясіра Арафата на посаді керівника ФАТХ, — відкидає навіть лібералізований радикалізм опонентів, які отаборилися у Ґазі.
Як стверджував задовго до своєї загибелі Ісмаїл Ханія, рух ХАМАС змалював Палестину як серце арабської та ісламської умми, підкресливши особливий статус Єрусалиму в ісламі, щоби протиставити юдейське месіанство та одноосібне право сіоністів панувати на Святій Землі. Відповідно у новій редакції Хартії наголошено на божественному законі, праві та свободах людини без расової дискримінації, колоніальної експансії й експропріації чужинцями угідь корінного населення.
«Сіоністський проєкт Ізраїля на споконвік палестинській землі був спланованою спробою розпалення міжнаціональної та міжрелігійної агресії, заснованої на ідеології привласненні чужого. Сіонізм не лише становить загрозу для палестинців, а й загрожує безпеці та інтересам усієї арабської та ісламської умми. Багаторічний конфлікт пов'язаний із сіонізмом немає жодного конфлікту з євреями, а лише з політично-фінансовим угрупованням, яке прикривається вірою», — йдеться в оновленій Хартії ХАМАС.
Послідовники Ясина, Рантисі, Ханії, Сінвара переконані, що єврейська проблема, антисемітизм та переслідування євреїв — «явища, фундаментально пов'язані з європейською історією, а не з історією арабів та мусульман або з їхньою спадщиною». Власне, у цьому є раціональне зерно, коли згадати, хто і де вчиняв переслідування вихідців з Юдиного коліна.
Враховуючи багаторічний досвід партизанщини та перебування у підпіллі, у розділ «Опір та визволення» рух ХАМАС посилається на міжнародне право і заявляє, що резолюції ГА ООН й інших подібних інституцій «узаконюють збройний спротив державі, котра окуповує Палестину й учиняє терор». Ось, чому бойові дії проти Ізраїлю розглядаються за «стратегічний вибір для захисту принципів і прав палестинського народу».
Рівночасно у Хартії йдеться про «диверсифікацію засобів та методів» спротиву та включається «народний та мирний опір агресії». Прикінцеві положення змальовують перспективу Палестинської політичної системи, в якій ХАМАС, ФАТХ та інші сили співіснуватимуть у злагоді задля втілення у життя спільної мети — розбудови квітучої та самодостатньої Палестини.
У цілому, як бачимо, палестинський «Рух ісламського опору» пройшов тривалий еволюційний шлях і навіть попри втрати, особливо за минулі 2 роки бійні у Ґазі, лишається найчисельнішою боєздатною й впливовою силою. Із ХАМАС змушені рахуватися не тільки ізраїльські сіоністи, а й уряди західних держав (навіть США) та лідери країн арабсько-ісламського світу.
Опріч того медіаагенція «Останній Бастіон» нагадує читачам, як терористи ЦАХАЛ продовжують вбивати цивільних палестинців. Сіоністи заявили, що метою удару був командний центр ХАМАС, розташований на території школи у Ґазі, але жодних доказів цьому так і не надали.