Вривайся в третю світову!

Я писав цей текст ще до того, як Індія з Пакистаном почали перестрілюватись між собою 24 квітня. На жаль, те, про що я говоритиму нижче, може почати збуватися раніше, ніж я би хотів.

Взагалі, зараз той, хто першим почне масово вкладати гроші в нову дешеву високоточну зброю (дрони) й масштабувати її у військах, переймаючи наш досвід — того й тапки будуть.

Багато конфліктів у світі можуть розгорітись з новою силою або швидко завершитися перемогою однієї зі сторін.

Візьмемо, наприклад, Північну Африку. Там найбільше коштів на оборону витрачає Алжир (близько 20 млрд доларів на рік). У принципі, за кілька років він може переоснаститися, натренуватися й закрити питання Західної Сахари, а також «надгризти» Марокко там, де вважатиме за потрібне.

Індія з понад 80 мільярдами доларів на армію може суттєво посунути Пакистан у Кашмірі (хоча тут в обох сторін є ядерна зброя, і можуть виникнути нюанси).

На місці Сеула я би зараз сильно напрягся. У Курській області північнокорейські солдати проявили себе добре, і в сучасній війні дронів та піхоти в них уже є перевага в другому, а скоро зʼявиться і в першому, нівелювавши мільярдні інвестиції Півдня в дорогу й якісну, але вже застарілу з появою дронів, зброю.

На Близькому Сході взагалі може початися кілька одночасних «дискотек».

Практично будь-яке завдання може вирішити Китай — було б бажання. І це лише початок списку.

Ми ж, в якійсь паралельній реальності, могли б цілком спокійно заїхати «в гості» до Орбана. Просто на чай, поговорити. Пари армійських корпусів було б достатньо. Звісно, ми — країна цивілізована і ця реальність так і залишиться паралельною. Але з військової точки зору дійти до Будапешта — цілком реально. Та й дороги там хороші, а армія маленька, без дронів, РЕБів і досвіду.

До чого я це пишу? 

Дрони — це щось на кшталт появи смартфонів або інтернету. Інновація, що ще в зародку, але скоро переверне все. Не побачити наступну інновацію через власну вузьколобість примудрився свого часу навіть Наполеон, коли відмовився від пароплавів. У 1803 році Роберт Фултон випробував пароплав на Сені, але французи ним не зацікавились. Фултон переїхав до Англії, а потім до США; в результаті перший воєнний паровий корабель зʼявився у Британії у 1832 році («Медея»).

Якщо брати досвід поближче, то перед Другою світовою СРСР заперечував цінність пістолетів-кулеметів. На думку генералів, солдати дарма б витрачали набої. Але успішне використання фінами своїх автоматів «Суомі» довело радянським командирам помилковість такого мислення.

Проте найближче порівняння — це винахід танків і бойової авіації та їхнє масове застосування разом із новою тактикою під час Другої світової війни нацистською Німеччиною. Хоча ще в 1920-х британське МО заявляло, що танки не відіграють вирішальної ролі на полі бою. А французький маршал Фердинанд Фош казав, що авіація — це цікава іграшка, але без жодної військової цінності.

У середині минулого століття першими встали й взяли тапки німці. Через що мали кілька років перевагу, достатню для розбиття більш чисельних армій. Якщо ви подивитесь на співвідношення ресурсів тодішньої Німеччини і тих, на кого вона нападала, можете сильно здивуватись.

Хто буде тупити, а хто діяти на випередження в Третій світовій — покаже час. 

Але все більше починаю відчувати, що вона буде. Не останню роль у цьому зіграє спроба перегляду правил гри найбільшими гравцями. Хочеться сподіватись, що технологічну перевагу в цій війні матиме більш цивілізована сторона. Бо, як казав один з кращих режисерів-фантастів Джеймс Кемерон, людство прагне перетворити на зброю кожну технологію. А в нас попереду кілька технологічних революцій. І оскільки армія — це друга за консервативністю інституція після церкви, то інновації приходять туди найповільніше. Але коли доходять — усе може відбутися зі швидкістю ланцюгової реакції (залежно від доступності та складності інновації, а також гнучкості керівництва країни та армії).

Будь-яка країна, яка захоче грати в цю гру, матиме колосальну перевагу над супротивником у перші пів року — рік війни. За умови наявності власного R&D, бюджету й доступу до технологій — значно довше, як це було у гітлерівської Німеччини. Хоча технології й тактика там були частиною комплексу заходів. Але самі по собі вони не панацея.

Я вважаю, що безпілотна революція, яку ми почали, щоби вижити в конфлікті, де ресурси не на нашій стороні, матиме наслідки для всього світу. Але є не останньою в низці технічних проривів на полі бою. І зараз — гарний момент для розвинених країн об’єднатися й щось із цим зробити, інакше почнеться нова гонка озброєнь і воєн.

Але світ обирає поляризацію й розкол. І це лише початок. Попереду — масове застосування повністю автономних платформ і штучного інтелекту на полі бою. А десь на горизонті вже майорить квантова революція, яка підштовхне всі технології вперед — особливо військові. Було би гарно спостерігати цю всю «дискотеку» з задніх глядацьких рядів. Але ми, на жаль, у першому ряді й не в ролі глядачів.

Причому, щоб не програти у цій війні, де зброя майбутнього зʼявляється щороку, а вдосконалюється — щодня, треба краще за інших робити кілька речей. У випадку такої диспропорції, як у нас — у кілька разів краще.

Потрібно знаходити нові рішення, для цього потрібен доступ до технологій і бюджети на R&D (розробку нових зразків). І якщо доступ західних технологій у нас є, то от з другим пунктом просто біда. Виробників, які б інвестували суми, співмірні з масштабом проблем, у розробку нових зразків техніки, дуже мало. Багато хто просто вдало «відкешився» і купив собі новий Порш (це зараз був реальний приклад). Але війна стає все більш технологічною, і просто зібрати дрон з китайських запчастин уже недостатньо. Потрібно зробити його чимось унікальним і складним для повторення. Візьміть той же DJI Mavic — його може купити і розібрати будь-хто, але повторити за співмірні гроші — ні. Причина — багатомільйонні бюджети на розробку і економія на обсягах виробництва. Обсяги наша війна може дати. 

Друга проблема — це масштабування. 

Це вже питання до держави як стратега й арбітра, який, хоч і справляється, але з серйозними хибами. Ця проблема комплексна. Щоб пояснити, про що мова, скажу, що через низьку технологічну складність поточних військових інновацій їх легко повторювати. Більшість наших винаходів росіяни повторюють, але сильно збільшують масштаб. Тому тут важливо не тільки хто прикрутить заряд від РПГ до китайського дрона, а і хто перший зможе це застосувати масово й по всій лінії зіткнення, щоб на кілька місяців опинитись у вигіднішому положенні, поки супротивник наздоганяє. От з цим у нас проблема.

Коли я ще був заступником МОУ, в Генштабі створили підрозділ, який на папері мав масштабувати інновації та досвід серед усіх підрозділів, але він швидко переключився на їхнє створення і конкуренцію з відповідними підрозділами МОУ. У результаті ми отримали машину, яка має два керма й жодного блоку педалей. Так вона їде і досі.

Третя проблема — здатність дивитись за горизонт. 

Стратегічне бачення арбітра (держави) вкрай важливе. Виробники, які готові вкладати в R&D, повинні знати, що саме вони мають досягти. Інакше ці гроші будуть спущені на винаходи, які потім або не знадобляться, або (що гірше) будуть навʼязуватись військовим. Найпростіший приклад тут — зенітні дрони. Що нам потрібне рішення з радару, дрона та програмного забезпечення, здатне збивати «Шахед», я артикулював на робочих групах з ГШ і Мінцифрою ще два роки тому. Але сталось це тільки зараз, коли трохи субʼєктності набрали Сили безпілотних систем і невелика група людей на ентузіазмі та вірі витягнула всі існуючі напрацювання по виробниках та військах і проявила трохи лідерства. Якби Сил безпілотних систем не було — це б теж сталося, просто трохи пізніше і точно не завдяки державі.

На жаль, нам потрібно ще сильно покращувати цикл інновацій, який можна описати як: збір даних та аналіз → прийняття стратегії → розробка → пілотування → масштабування → збір даних та аналіз — і так по колу. Ми можемо дуже сильно стрибнути вперед, якщо почнемо мислити стратегічно, вкладатись у розробку і швидко масштабувати винаходи. Але це все складніше, бо ринок дронів уже давно став ринком «для своїх». Так на всіх рівнях — від військових частин до профільних і не зовсім профільних міністерств (і я тут насамперед не про Міноборони) та служб — зʼявились компанії, які роблять дрони під їхнім крилом і часто мають вплив на те, які вироби й як розвивати.

А це не найбільш ефективна стратегія в сучасній війні.

Джерело